Елляй

Народився 29 листопада 1904(19041129) року в Нижньоамгінському наслізі (тепер Таттинський улус, Республіка Саха, РФ). Протягом 1920—1921 років працював секретарем волосного і наслежного ревкомів. У 1924 році закінчив Якутський педтехнікум і працював там викладачем. 1928 року закінчив Державний інститут журналістики у Москві.

Після закінчення інституту працював в редакціях газет «Хотугу иччат», «Автономна Якутія», «Киим», «Соціалістична Якутія», журналів «Чолбон», «Киhил иллик», «Хотугу сулус» і «Полярна зірка». Протягом 1936—1939 років завідував відділом фольклору Інституту мови, літератури та історії. З 1939 по 1942 рік і з 1946 по 1948 рік був головою Правління Спілки письменників Якутії[1].

У 1942—1944 брав участь у німецько-радянській війні, воював на Старій Руссі, був командиром мінометного відділення[2]. В 1944 році демобілізований після важкого поранення. Член ВКП(б) з 1946 року.

У 1955 році обраний депутатом Верховної Ради Якутської АРСР 4-го скликання. Обирався членом Якутського обкому КПРС, делегатом Всесоюзних і Всеросійських з'їздів письменників, членом Правління Спілки письменників СРСР[1].

Помер в Якутську 14 грудня 1976 року. Похований в Якутську на Маганській горі[1].

Дебютував у 1924 році як перекладач російських революційних пісень. Автор збірок лірики:

• «Кыһыл хоһоон» («Червоні пісні», 1925);
• «Күɵгэйэр күннэрбэр» («В дні квітучої молодості», 1929);
• «Саҥа ырыалар» («Нові пісні», 1932);
• «Дьоллоох олох» («Щасливе життя», 1938);
• «Айан уоттара» («Дорожні вогні», 1941);
• «Күн сирин кɵмүскэлигэр» («На захист сонячної країни», 1943);
• «Үɵрүү» («Радість», 1946);
• «Кыайыы ырыалара» («Пісні перемоги», 1950; у збірці присвятив поему «Прометей» Миколі Чернишевському);
• «Хоhооннор, поэмалар» («Вірші і поеми», 1954; у поемі «Норуот доҕоро» /«Друг народу» змалював образ Павла Грабовського, який відбував заслання в Якутії);
• «Айар үлэҕэ айхал» («Слава творчій праці», 1959);
• «Киhи — киhиэхэ» («Людина — людині», 1962; у збірці розмістив вірш «Тарас Шевченко»);
• «Талыллыбыт айымньылар» («Вибране», у 2-х томах, 1964—1965);
• «Умуллубат уот» («Непогасний вогонь», 1969);
• «Догор сурэҕэ» («Серце друга», 1973).

Автор поеми «Щастя якута» (1947). Разом із Г. Тарським написав есе «Марко Вовчок туhунан» («Про Марка Вовчка», 1969).

За мотивами народної творчості створив поему-казку для дітей «Чурум-Чурумчуку» (1939, російський переклад 1946). Для дітей написав також поеми «Туйара» (1960) і «Відважні серця» («Хорсун сүрехтер», 1967).

Переклав низку творів Олександра Пушкіна («Мідний вершник»), Володимира Маяковського («Володимир Ілліч Ленін»), Миколи Тихонова та інших. Також переклав баладу «Тополя» і поему «Сова» Тараса Шевченка, вірші «Наймит», «Веснянка», «Гімн. Замість пролога» Івана Франка, окремі твори Павла Грабовського і Лесі Українки.

Автор статей:

• «Подготовка к шевченковским дням» («Социалистическая Якутия», 28 лютого 1939);
• «Наша гордость» («Социалистическая Якутия», 8 березня 1964).

У 1974 році брав участь у Днях якутської літератури в Харківські області.

• Нагороджений:
  • орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «Знак Пошани», Червоної Зірки, Червоного Прапора;
  • медаллю «За перемогу над Німеччиною»[2];
• Народний поет Якутської АРСР з 1964 року.
• Премія Ленінського комсомолу Якутії[1].

Його ім'ям названі:

• вулиця в місті Якутську;
• Чичимахська середня школа Таттинского улусу[1].

• Элляй // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).;
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Погребник Ф. П. Елляй // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990., сторінка 145;
• Хоменко Б. В. Елляй // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.