Енні Леф

Енні Леф народилася і виросла в селі Мараме, що розташовується на півночі від Вернаму. В даний час вона живе в Наці поблизу Стокгольма. Вона є дочкою Ганса-Герана Йоганссона, який є членом центральної партії і був головою міської ради Вернаму. Її мати, Роуз-Марі Йоганссон (дівоче прізвище Йонссон), працювала радником банку у Föreningssparbanken у Вернаму.[5][6] У 2011 році вийшла заміж за Карла-Йогана Лефа, (раніше Карлссон). Подружжя взяли прізвище Леф на церемонії одруження.

У молодості Леф цікавилася футболом і політикою. Вона грала у футбол і була воротарем у жіночій юніорській футбольній команді ІФК Вернаму.[5] Протягом останнього року гімназії вона почала займатися політикою і стала членом Центристської партії восени 2001 року. Вивчала програму соціальних наук у гімназії Фіннведенс. Вона закінчила гімназію в 2002 році з найвищими оцінками з усіх предметів.[7]

Після навчання вона була прийнята на посаду омбудсмена виборчого комітету молодіжної федерації Центральної партії (CUF) в лені Єнчепінг під час парламентських виборів 2002 року. У цьому ж році вона була нагороджена грантом Дага Гаммаршельда за її відданість питанням міжнародної екології і миру.[8] Влітку 2003 року працювала в Лондоні в якості баристи в Coffee Republic.[6]

У вересні 2003 року Енні Леф переїхала до Лунд, щоб навчатися наюридичному факультеті в університеті Лунда.[9] Влітку 2005 і 2006 років вона працювала юрисконсультом у Föreningssparbanken у своєму рідному місті Вернаму, де її мати працювала радником банку.[6][10] У 2006 році взяла академічну відпустку, оскільки була обрана до Риксдагу на виборах 2006 року, але пізніше продовжила навчання паралельно з роботою у парламенті. Закінчила навчання в серпні 2011 року, вісім років після вступу.[11][9]. На юридичному факультеті вона вивчала факультативні курси кримінології та політології на базовому рівні, а також кримінальний процес та кримінальне право на вищому рівні. Вона вивчала два останні курси в Стокгольмському університеті. Вона написала дисертацію в галузі кримінального права і отримала найвищу оцінку (AB).[12]

У 2008 році Леф отримала стипендію програми Молодого європейського лідерства Молодих від Посольства США в Стокгольмі.

Лідер партії Анні Леф і тогочасний лідер Центральної партії Мауд Олофссон під час прес-конференції в березні 2010 року.

Енні Леф була активною в муніципальній політиці в комуні Вернамо між 2002 і 2010 роками. У 2002–2004 роках вона була депутатом міської ради, членом Громадського комітету у 2002–2004 роках. Леф також була обраною у міську раду Вернаму в 2010 році, але залишила посаду через багато національних зобов'язань.[6]

На парламентських виборах 2006 року Леф, за відкритими списками, пройшла у Риксдаг у якості члена Партії Центру. Вона була наймолодшим членом парламенту Швеції протягом 2006-2010 років.[13] У 2006-2008 роках Леф була заступником члена шведської делегації Північної Ради. У 2006-2010 роках вона була членом Конституційної комісії, потім членом у фінансовому комітеті у 2010-2011 роках. Вона також була заступником голови Комітету з питань юстиції (2006–2011) та Комітету з питань ринку праці (2009–2010).[6] Після парламентських виборів у 2010 році Леф була головою національної групи післяпродажного аналізу. Група аналізу представила свій звіт у січні 2011 року. У тому ж році вона стала спікером партії з питань господарства.[14] Під час своєї роботи в парламенті, вона служила в кількох урядових комісіях.[6]

У січні 2007 року Леф спільно з колегою Фредеріком Федерлі заснувала мережу Ліберальна група для ліберально налаштованих людей всередині і поза межами Риксдагу. До травня того ж року вона була першим віце-президентом молодіжного союзу CUF. Протягом кількох років вона також була членом ради молодіжного товариства Північного центру, яка інколи була другою за величиною партійно-політичною молодіжною організацією в скандинавських країнах. Окрім своїх парламентських обов'язків, Леф була також протягом двох років членом правління Coompanion. Вона також була членом правління університету Єнчепінгу.[15]

Протягом перших років роботи в парламенті Леф була однією з головних гравців у важливому питанні про закон FRA. Вона була спікером у справах політики конфіденційності Центристської партії і в цій ролі відкрито критикувала нове законодавство і вимагала вдосконалення вже восени 2007 року, коли Риксдаг займався цим питанням. До парламентського рішення про закон у червні 2007 року, прийняття рішення було відкладено на рік меншістю, було відзначено, що Леф і Фредерік Федерлі критикували цю пропозицію і вимагали поліпшення конфіденційності.[16]

Те ж саме питання знову було піднято в 2008 році, і Леф знову брала активну участь у дискусії. Коли дебати про законопроект наблизилися, стало зрозуміло, що депутати парламенту від урядових партій не дійшли згоди з цього питання. Медійний фокус був спрямований на депутатів, в першу чергу, Федерлі і Леф, які обидвоє висловили сумніви щодо законопроекту. Медіа повідомляли, про інтенсивні зустрічі партійних колег, а також про тиск через електронну пошту, листи та веб-щоденники із закликами голосувати проти законопроекту[17]. У своєму виступі Леф, як і Федерлі, подали заяву про повернення законопроекту на допрацювання до Комітету оборони, інакше він буде відхилений. Законопроект був повторно поданий, і після певних змін і обіцянок ще більше його допрацювати восени закон було прийнято за підтримки Леф і Федерлі.. Це викликало сильну реакцію з боку дуже критичних опонентів законопроекту, але Леф відкинула критику, заявивши, що вона звучить з уст тих "хто взагалі не хотів запроновані у законопроекті зміни"[18] Фріда Йоганссон Метсо сказала, що це звучить дивно, що Леф і Федерлі вагалися хоча пристали на такі невеликі корективи.[19]

Енні Леф призначена лідером партії Центру 23 вересня 2011 року.

Енні Леф була обрана шляхом акламації новим лідером партії Центру як наступниця Мауд Олофссон, на з'їзді партії в Оре 23 вересня 2011 року.[20] Таким чином, вона стала наймолодшою головою партії всіх часів. В той же час вона також стала міністром, коли взяла на себе посаду міністра підприємництва в уряді Рейнфельдта[21], яку займав минулий лідер партії.

30 липня 2012 року Dagens Nyheter[22] повідомила, що департамент з питань житлово-комунального господарства і міського розвитку, (що належить до Міністерства підприємництва, його представництво) з 2010 року послідовно порушує свої власні правила внутрішнього представництва та заплатив понад 16 мільйонів шведських крон за вечірки, відвідування готелів і конференції.[23][24] 6 серпня 2012 року Леф вирішила звільнити генерального директора департаменту Крістіну Лугнет. Незабаром після цього Aftonbladet звернулася до Міністерства підприємництва з проханням про подання документів.[25] Документи показали, що Леф, порушуючи положення урядових відомств і власні правила Міністерства підприємництва,[26] неодноразово дозволяла департаменту виставляти рахунок за більшість відвідувань ресторанів, включаючи внутрішні обіди для її співробітників.[27] Партія Центру згодом повернула гроші, оскільки саме вона несе відповідальність за ці витрати.[28]

Після того, як з'ясувалося, що Міністерство підприємництва намагалося приховати рахунки за вечірки і алкоголь, які опублікувала Aftonbladet, повідомлялося, що всі міністерства, за винятком одного, регулярно інформують свої відділи преси, коли вони подають документи журналістам, які, на їхню думку, можуть викликати питання [29] повідомив Лейф Пагроцький на розгляді справи в Конституційній комісії[30][31] Після доповіді впала довіра до Леф, але вона залишилася на посаді, і Генрік Оскарсон, професор політології, зазначив, що виборці швидко забувають.[32]

Леф очолила Партію Центру на парламентських виборах 2014 року, коли партія разом з рештою Альянсу програла вибори.[33] згідно з опитуваннями які проводилися протягом мандатного періоду 2010–2014 рр. партія не проходила 4% вибочий поріг, однак на виборах 2014 року партія набрала 6,11%[34] що було трохи нижче результатів 2010 року. Кількість депутатів від Партії Центру, однак, зменшилася принаймні серед партій Альянсу[34]. Після парламентських виборів 2014 року відбувалося поступове збільшення як громадської думки стосовно Центристської партії, так і показників довіри до Леф в різних соціологічних опитуваннях. У 2017 році Леф мала найвищий рівень довіри серед усіх партійних лідерів у Швеції у декількох опитуваннях.[35][36]

У 2017 році Леф вперше взяла участь у зустрічі Групи Білдерберга для глобальної силової еліти.[37] Раніше в зустрічі брали участь прем'єр-міністри Швеції, такі як Стефан Левен (2013) та Фредрік Рейнфельдт (2006).[38] У 2018 році вона була обрана членом Тристоронньої комісії.[39]

У квітні 2018 року Леф і Партія Центру разом з Першим урядом Левена і Лівою партією проголосували за суперечливий закон про середню школу про те, що діти сироти без опікуна з Афганістану, які отримали відмову стосовно притулку у Швеції, матимуть новий шанс отримати дозвіл на проживання в Швеції, якщо вони почнуть вчитися.[40]

У травні 2018 року Леф видала автобіографію, "Sanningens ögonblick" (зі швед. "Момент істини"). Книга розповідає про її перший досвід в якості лідера партії.[41][42]

На парламентських виборах 2018 року Партія Центру отримала 8,6% і таким чином стала четвертою найбільшою партією Риксдагу.[43]

14 листопада 2018 парламент голосував про призначення Ульфа Крістерссона, лідера Помірної партії прем'єр-міністром в уряді з поміркованими і християнськими демократами, що було зменшеною версією Альянсу. Голосування закінчилося 195 голосами проти і 154 голосами за. Центральна партія під керівництвом Леф, разом з лібералами, пішла за Червоно-зеленими, тоді як шведські демократи проголосували за цю пропозицію.

У зв'язку з тим, що проголосував парламент проголосував проти Крістерссона, Леф прокоментувала, що вона може взяти на себе завдання пробації від спікера Андреаса Норлена.[44] 15 листопада їй було призначено місію пробації для вивчення можливостей формування уряду. Таким чином, вона стала першою жінкою всіх часів, яким було призначено таке завдання.[45] 22 листопада вона відмовилася від цієї місії після невдалих переговорів.[46]

18 січня 2019 року, під керівництвом Енні Леф, Центральна партія прийняла пропозицію щодо призначення Стефана Левена як прем'єр-міністра уряду, що складається з соціал-демократів і партії зелених.[47][48]