Енріке да Роше Ліма

Був сином Енріке Карлуша да Роше Ліма і Гермізілії Кассії. Спочатку навчався в коледжі (порт. Colégio Progresso) в Ріо-де-Жанейро, потім у коледжі Сент-Вінсент де Поль у Петрополісі, та зрештою повернувся назад до Ріо-де-Жанейро, де закінчив навчальний заклад «Школа Кандідо Лаго» (порт. Escola Cândido Lago).

Він поступив до Медичної школи в Ріо-де-Жанейро. Під час навчання часто відвідував інститут Освальда Круза в Мангіньосі, де мав плідні зустрічі з директором інституту Крузом і внаслідок цього вибрав для подальшої медичної діяльності інфекційні хвороби і патологічну фізіологію. У 1901 році да Роше Ліма захистив дисертацію на тему «Спленомегалія при гострих інфекціях». Незабаром після цього, в 1902 році він поїхав до Німеччини, де відвідав кілька курсів в межах навчальної програми з медицини. Працював у мікробіологічних лабораторіях Берлінського інституту гігієни та патології.

Енріке повернувся до Бразилії у 1902 році і разом із Адольфо Лутцем, Карлусом Шагасом, Алкідесом Годоєм та іншими дослідникамии в галузі мікробіології, імунології та інфекційних захворювань приєдналися до Освальдо Круза в розбудові інституту в Мангіньосі (передмістя Ріо-де-Жанейро). У 1908 році цей інститут було перейменовано в Інститут Освальдо Круза на честь його засновника і першого директора. 1905 року да Роше Ліма отримав ступінь доктора медицини в Медичній школі в Ріо-де-Жанейро. Йому було всього двадцять чотири роки, коли він став професором патології там. Він пропрацював там протягом 6 років. Разом з Алкідесом Годоєм та Карлусом Шагасом вони створили одну з перших вакцин проти чуми. Тоді ж відомі вчені Станіслав фон Провасек і Густав Гімза впродовж 6 місяців викладали в інституті в Мангіньосі для його співробітників наукові курси. Саме тоді да Роше Ліма познайомився з Провасеком та став його учнем. Тоді ж Енріке почав вивчати клінічні прояви і патологоанатомічні зміни в хворих на жовту гарячку. Його дані про неї були переконливими, але певний час їх не сприйняли науковці Бразилії, проте 1905 року після втручання бюро соціальної гігієни Джона Рокфеллера значення роботи да Роше Ліма було відновлено. 1906 року да Роше Ліма дослідив збудника гістоплазмоза і довів, що він є патогенним грибком.

У 1906 році він вдруге відправився в Німеччину, щоб працювати з професором Германом Дюрком в Єнському університеті асистентом професора. Він став одним з тих учених, хто сприяли науковому успіху Бразилії в XIV Міжнародному конгресі гігієни і демографії, а також у виставці гігієни, яка проходила в Берліні в 1907 році. Бразилія виграла золоту медаль й інститут Мангіньоса став всесвітньо відомим. У вересні 1909 да Роше Ліма було призначено на посаду керівника нового відділу патології в Інституті суднових і тропічних хвороб («Institut für Schiffs- und Tropenkrankheiten») у Гамбурзі. Цей інститут було пізніше перейменовано в Інститут тропічної медицини імені Бернгарда Нохта на честь свого засновника. Да Роше Ліма залишався в Гамбурзі до грудня 1927.

У Гамбурзі да Роше Ліма працював разом із Станіславом фон Провасеком, і разом вони описали збудника епідемічного висипного тифу. Надалі да Роше Ліма виділив його в чистій культурі. У 1914 році вони разом провели дослідження епідемії цієї хвороби в Стамбулі, куди їх направив німецький уряд для вивчення цієї хвороби. Після цього відрядження він деякий час працював у військовому госпіталі в Гамбурзі. У 1915 році відбулось чергове відрядження разом з Провасеком. Там вони обидва заразилися на епідемічний висипний тиф під час роботи в тюремній лікарні в Котбусі вивчаючи спалах хвороби серед російських військовополонених. Провасек помер від тифу 17 лютого 1915 року, а да Роше Ліма видужав.

1916 року да Роше Ліма згрупував мікроорганізми у порядок Rickettsiales і назвав об'єднувальну їх родину Rickettsiaceae і рід Rickettsia на честь американського бактеріолога Говарда Тейлора Рікеттса, який відкрив першого представника цього роду. Да Роше Ліма також назвав збудника епідемічного висипного тифу Rickettsia prowazekiі на честь Рікеттса та його вчителя і друга Провасека, про що доповів на німецькому конгресі з внутрішньої медицини, який проходив 1-2 травня 1916 року в Берліні. Хоча тоді німецький лікар Г. Тепфер виказав претензії до да Роше Ліма стосовно своєї першості у відкритті збудника епідемічного висипного тифу, але да Роше Ліма це в подальшому успішно спростував, незважаючи на спроби деяких німецьких дослідників стати на бік Тепфера аби визнати пріоритет Німеччини, як країни, якій належить як першовідкривач, так і відкриття. На сьогодні вважають, що да Роше Ліма описав збудника в чистій культурі раніше на декілька місяців від Тепфера.

Пізніше він описав збудника траншейної гарячки Rickettsia quintana (в подальшому Rochalimea quintana, натепер Bartonella quintana). Назву нематоді Terranova rochalimai Перейра у 1935 році дав на честь да Роше Ліма. У 1917—1918 роках у дослідах на морських свинках да Роше Ліма вперше успішно здійснив запобіжні щеплення проти висипнотифозної інфекції вбитою вакциною з рикетсій, накопичених у шлунку заражених вошей, показавши одночасно нешкідливість такої вакцини для людини. Він відомий роботами з проблем жовтої гарячки, траншейної гарячки, американського трипаносомоза (хвороба Шагаса), гістоплазмоза і бластомікоза. Да Роше Ліма був одним із засновників Гамбургського медичного журналу, увійшла до його редакції в 1923 році. Він був відповідальним за сприяння публікацій бразильських дослідників, статей на португальською мовою і оглядах бразильських і південноамериканських місцевих медичних журналів.

Повернувшись до Бразилії у 1928 році да Роше Ліма почав роботу в інституті Освальда Круза, де проводив ґрунтовні дослідження з патологічної гістології нервової системи разом з неврологом Альфонсом Якобом з Гамбурзького університету. Трохи пізніше да Роше Ліма було призначено на посаду керівника відділу у відкритому 1927 року Інституті біології тварин у Сан-Паоло, який він очолив 1933 року.

Да Роше Ліма взяв участь у розбудові медичної освіти в Школі медицини Пауліста і Університеті Сан-Пауло. Він був також президентом Бразильського товариства сприяння розвитку науки.

Бюст Енріке да Роше Ліма в інституті Бутантан

Да Роше Ліма отримав багато наукових нагород і відзнак, зокрема Залізний хрест Німецької імперії від німецького кайзера Вільгельма II за виняткові дослідження, які були пов'язані з винятковим ризиком для життя дослідника, пошану Німецького Червоного Хреста, благодійну медаль Папи Пія XI, медаль за видатні дослідження в області тропічних хвороб імені Бернгарда Нохта (1928 рік), а також членство в Німецькій академії природничих наук. 1952 року йому було присуджено ступінь почесного доктора Honoris causa Гамбургського університету.

Йому не присудили Нобелівську премію в галузі фізіології або медицини, хоча багато вчених вважали, що премію 1928 року, яку отримав тоді Шарль Ніколь за встановлення механізму передачі передачі епідемічного висипного тифу через вошей, слід було розділити між ними двома, адже да Роше Ліма зробив не менше — виявив його збудника.

1938 року да Роше Ліма отримав від Гітлера спеціально створену для громадян ненімецьких національностей нагороду — титул Кавалера ордену Німецького орла, який було впроваджено для відзначення тих осіб, що зробили відкриття, які покращили життя в Німеччині. Припускають, що да Роше Ліма прийняв цю нагороду через своє розчарування відсутністю адекватного з його точки зору визнання у світовій медицині та науці.

Мартін Фікер написав про нього в 1940 році:

Секрет його успіху: вдале поєднання мікробіології з патологічною анатомією, що призводить до їх найбільш важливих наукових досягнень, і які представляють собою міцний фундамент великої роботи, яку виконав в області чистої і прикладної біологічної науки.

1949 року у віці 70 років він полишив свою директорську посаду в Інституті біології тварин, вийшовши на пенсію. Да Роше Ліма помер 12 квітня 1956 року в Сан-Пауло. На столику біля його ліжка лежала книга Ернеста Хемінгуея «Старик і море».

Його ім'я носить Студентська спілка (порт. Centro Acadêmico) медичного факультету Університету Ріберао Прето в Бразилії. Зображення да Роше Ліма є на поштовій марці Бразилії 1966 року.