Станіслав фон Провасек

Народився у сім'ї селянського походження, члени якої приїхали до історичної області Богемія з іншого регіону Чехії. Його батька, офіцера австро-угорської армії, імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I возвів у дворянство в 1893 році. Того часу Провасек вчився в гімназії в Пльзені й змінив написання свого імені з оригінального Stanislav Provázek на Stanislaus von Prowazek. У гімназії він вчився недбало, навіть його залишили на повторний курс у 5-му класі.[4]

Але коли у 1895 році Провасек почав вивчати природничі науки в Празькому університеті, куди він поступив під впливом зоолога Бертольда Гатчека і фізика та філософа Ернста Маха, він віддав навчанню максимум наполегливості й наснаги. Після двох років навчання він пішов за Гатчеком до Віденського університету, де отримав ступінь доктора філософії в 1899 році після захисту дисертаційної роботи, яка була присвячена вивченню інфузорій.

Потім він зосередився на зоології, працюючи з Гатчеком у зоологічних інститутах Відня і Трієста, перш ніж приєднався до Пауля Ерліха в Королівському прусському інституті експериментальної терапії у Франкфурт-на-Майні в 1901 році, а потім працював з Річардом фон Гертвігом у Мюнхені на кафедрі зоології місцевого університету.

У 1903 році він прийняв запрошення від Фріца Шаудінна, з яким він познайомився в Трієсті в 1901 році, щоб працювати його помічником в зоологічній частині Берлінського імператорського госпіталю в Ровіне на півострові Істрія в Хорватії. Дружба між Провасеком і Шаудінном стала вирішальної як для їхньої кар'єри, так і для паразитології, незважаючи на короткий час, коли вони працювали разом — менше ніж два роки.

Станіслав фон Провасек (стоїть) і Людвіг Хальберштадтер (зліва) під час проведення дослідження трахоми в сліпого, який тримає дитинча орангутанга.

У 1905 році Провасек прийняв тимчасове керівництво відділом досліджень найпростіших у Берлінському університеті. Наступного року він приєднався до експедиції під керівництвом Альберта Нейсера на Яву для вивчення сифілісу. У Батавії він і радіолог Людвіг Хальберштадтер виявили збудника, який спричинює трахому — тепер відомий як агент Провасека або Провасека-Хальберштадтера.[5] У той же час, він почав свої дослідження коров'ячої віспи.

Після короткого візиту до Японії, Провасек повернувся до Гамбурга, до Інституту морської і тропічної медицини. У 1905 році Фріца Шаудінна було призначено директором зоологічної секції цього інституту. Але після його передчасної смерті в наступному році, у віці тридцяти п'яти років Провасека було названо його наступником. Подальша кар'єра Провасека часто переривалася, адже він зробив кілька науково-дослідних експедицій.

У 1908 році він відправився в Ріо-де-Жанейро, щоб вивчити етіологію коров'ячої віспи в Інституті Освальдо Круза в Мангіньосі поблизу цього міста. У 1910 році він побував на Суматрі та в німецьких колоніях Західного Самоа, з метою дослідити причини ряду інфекційних захворювань, серед яких була трахома, віспа домашньої птиці, хвороба Ньюкасла, жовтяниця шовкопрядів, епітеліальний десквамативний кон'юнктивіт і контагіозний молюск.

Протягом 1913—1914 років Провасек здійснив поїздку до Сербії і Константинополя, де лютував епідемічний висипний тиф. Він зробив певні спостереження по етіології, механізму і шляхам передачі й життєвому циклу збудника, що спричинює захворювання, і присвятив останні два роки свого життя вивченню його. Він разом із Хеглером і Енріке да Роше Ліма виявив у кишечнику платтяних вошей, які харчувалися на хворому на епідемічний висипний тиф, поліморфні мікроорганізми і виказав припущення, що вони є збудниками цієї хвороби, які подібні до того патогену, який був раніше описаний Говардом Тейлором Рікеттсом у випадку плямистої гарячки Скелястих Гір в США (нині Rickettsia rickettsii).

У 1915 році Провасек і Енріке да Роше Ліма були направлені для дослідження спалаху, яка вибухнув серед російських військовополонених, ув'язнених у таборі поблизу Котбуса в Бранденбургзі, неподалік від польського кордону. Робота йшла у тяжких умовах, які описав сам Провасек:

Самі ми рятуємося від вошей тільки халатами, які щільно облягають, гумовим взуттям і змазуванням чобіт ганусовим маслом. Вошей тут мільйони ... сиплються дощем. Небезпека інфекції набагато більше, ніж це можна припускати в лабораторії.[6]

Через це одного разу Провасек заразився і після нетривалого перебігу хвороби помер від епідемічного висипного тифу. Енріке да Роше Ліма заразився у той же час, як і Провасек, але одужав. Він надалі ізолював причинний мікроорганізм у чистій культурі, який назвав Rickettsia prowazekii на честь обох вчених — Рікеттса і Провасека, які померли від епідемічного висипного тифу під час його дослідження.

Під час своєї наукової кар'єри Провасек займався широким колом питань, в тому числі про походження осьового філаменту джгутиків, про меротомію, про механізми передачі інфекційних захворювань. Він був першим, хто продемонстрував, що найпростіше Trypanosoma lewisi має особливий етап розвитку в тілі свого хазяїна, пацючій воші. Він зробив ряд експериментів по впровадженню до організмів лабораторних тварин найпростіших, що широко сприяло розвитку паразитології і медицини.

Хоча у Провасека формально не було медичної освіти, він значною мірою розумів медичні проблеми, до яких розв'язання яких він застосував свої широкі біологічні знання і свою майстерність в області хімії і фізики. Він був вправним спостерігачем із гострим зором і аналітичним мисленням, був в змозі освоїти тонкі методи і знаходити відповідні засоби, за допомогою яких вивчати постали перед ним біологічні проблеми. Його праця привела його від загальної морфології і розвитку досліджень до вивчення безпосередньо одноклітинних організмів, які він досліджував за допомогою фізико-хімічних методів. Він не був, однак, власне теоретиком, а розвивав ідеї інших шляхом ретельного дослідження.

Провасек опублікував близько 200 наукових робот. Він був одним із засновників часопису «Archiv für Protistenkunde» та його співредактором починаючи з 1901 року, а також засновником і редактором ґрунтовного багатотомного колективного керівництва з проблем патогенних найпростіших «Handbuch der Pathogenen Protozoen».

Також він писав художні твори, які підписував псевдонімом «П. Лейнер» (англ. P. Laner). Перебуваючи в експедиції на Маріанських островах він написав книгу про їхню історію, етнографію, флору і фауну.