Ернст I (герцог Саксен-Готи)

Ернст на гравюрі

Народився на Різдво 1601 року в Альтенбурзькому замку, ставши дев'ятою дитиною та дев'ятим сином в родині принца Йоганна Саксен-Веймарського, який фактично здійснював управління герцогством, та його дружини Доротеї Марії Ангальтської. Мав старших братів Йоганна Ернста, Фрідріха, Йоганна, Вільгельма, Альбрехта та Йоганна Фрідріха. Інші діти померли в ранньому віці до його народження. Згодом сімейство поповнилося трьома молодшими дітьми, з яких вижили сини Фрідріх Вільгельм і Бернхард.

За кілька місяців після його народження батько став герцогом Саксен-Веймару під іменем Йоганна III, втім вже у 1603 році він поділив землі зі своїм небожем Йоганном Філіпом. Помер у 1605, коли Ернсту було 3 роки. Матір більше не одружувалася.

Принц, разом із братами, отримав освіту під наглядом гофмайстра Каспара фон Тойтлебена та політика Фрідріха Хортледера. Навчався латині, історії, політиці та конституційному праву. У 1619 році був прийнятий до «Плодоносного товариства».

У жовтні 1631 року вступив до шведського війська у чині полковника, служив у кавалерійському полку. Брав участь в облозі Кенігсгофена, у битвах під Нюрнбергом, Лютценом та Ньордлінгеном. У 1633—1634 роках здійснював управління землями Вюрцбурзького та Бамберзького єпископств замість свого брата Бернхарда. Князь-єпископ, який згодом отримав свої землі назад, відзначав, що «герцог Ернст привів Вюрцбурзьку землю у кращий стан, ніж навіть якби він сам нею володів».[1]

У 1840 році

13 лютого 1640 року брати уклали договір про розподіл земель. Ернст вступив у володіння новоствореним герцогством Саксен-Гота. Столицею обрав місто Гота. Оскільки там не було відповідної резиденції, до 1646 року мешкав у замку Тенненберг у Вальтерсгаузені, на околиці Тюринзького Лісу. 26 жовтня 1643 року заклав перший камінь нового замку Готи, який згодом отримав назву Фріденштайн. У 1650 році заснував монетний двір Готи у західному крилі будівлі. У 1654—1672 роках замок додатково укріплювався. Величезні розміри пояснювалися тим, що герцог праг, аби під одним дахом розташовувалися не лише житлові та представницькі приміщення, а й адміністрації, господарські приміщення, збройова палата, церква тощо. При дворі панувала сувора дисципліна.

Значно розширив території країни. Так, у 1644 році приєднав частину Саксен-Айзенаху після смерті бездітного брата Альбрехта, а у 1672 році — більшу частину Саксен-Альтенбургу за правом дружини.

Зберігав консенсус у відносинах зі станами. Прімогенітура не вводилася, оскільки протестантські князі вбачали у ній протиріччя Біблії щодо рівного ставлення до всіх синів. Ернст лише видав указ про розподіл доходів між своїми сімома синами, герцогство при цьому мало залишатися неподільним.

Намагався покращити на моральність, освіту та добробут громадян, виховати у підданих відповідальність перед Богом. У 1652 році запросив до двору ефіопського теолога Аббу Горгоріса, на службі у Готі перебував також вчений Хіоб Лудольф. Розвивалися промисловість, сільське господарстве, торгівля та комерція, регулювалося користування Тюринзьким лісом. Була оновлена митна система.[1]

Провів низку реформ. У 1642 році запровадив обов'язкову освіту для дітей у віці 5—12 років, підтримував діяльність гімназії у Готі, видавав нові підручники, фінансував безкоштовну школу для лютеранської громади у Москві. Також була проведена реорганізація судової системи, були видані кілька уставів та створена спеціальна комісія нагляду за діяльністю судів, існувала медична поліція.[2] Витрачав значні кошти на благоустрій міст та сіл, засновував численні церкви. Переслідуємим в інших країнах лютеранам надавав у герцогстві притулок. В ході полювання на відьом кілька осіб були страчені за часів правління Ернста.[1]

Олівер Кромвель високо цінував його діяльність.

8 серпня 1674 герцог пережив інсульт. 26 березня 1675 року пішов з життя. Був похований у церкві Святої Маргарити у Готі.[3] У 1728 році біля північної стіни церкви було встановлено сенотаф Ернста.