Ерік Геретс

Геретс народився в маленькому містечку Рекем, в провінції Лімбург. Футбольна кар'єра хлопця почалася в однойменному аматорському клубі з рідного міста.

У 1971 році Ерік потрапив у «Стандард» (Льєж), один з найуспішніших клубів в країні на той час. 16 квітня 1972 року Геретс дебютував в першому дивізіоні Бельгії в програному 0:1 матчі з командою «Діст». У тому сезоні це був його єдиний матч в чемпіонаті, а в наступному він зіграв сім разів. Тільки в сезоні 1973/74 Геретс став важливим гравцем, і отримав місце основного правого захисника. Першим здобутком Геретса з клубом стала перемога в Кубку бельгійської ліги у 1975 році. 1979 року тренером клубу став відомий австрійський фахівець Ернст Гаппель, який зробив Геретса капітаном команді і в першому ж сезоні після цього той став з командою віце-чемпіоном, а в наступному виграв Кубок Бельгії. З 1981 року клубом став керувати Раймон Гуталс, з яким «Стандард» став чемпіоном Бельгії в 1982 і 1983 роках, також вони досягли фіналу Кубка кубків у 1982 році, але програли «Барселоні», яка мала значну перевагу в тому, що фінал проводився на їх рідному стадіоні «Камп Ноу». Сам же Геретс, будучи лідером команди, в першому сезоні (31 гри, 2 голи) був нагороджений "Золотою бутсою" як найкращий гравець сезону 1981/82.

Ерік Геретс (ліворуч) разом з партнерами з кубком європейських чемпіонів. 26 травня 1988 року.

Влітку 1983 року Геретсом цікавилися в найкращих клубах Європи. Врешті-решт гравець перейшов до італійського «Мілана», куди його запросив тодішній тренер команди Іларіо Кастаньєр. Геретс зіграв в першій половині сезону 13 матчів у Серії А і забив один гол, але в 1984 році розкрився корупційний скандал. Виявилося, що в 1982 році, коли «Стандард» виграв національний чемпіонат, перед останньою грою сезону був підкуп гравців клубу «Ватерсхей». Головним винуватцем був визнаний капітан суперників Роланд Янссен. Проте серед інших винних у цій справі опинився і Геретс, якого було дискваліфіковано на рік.

На початку 1985 року Ерік, після завершення дискваліфікації, вирушив у Нідерланди, щоб підписати контракт з місцевим клубом МВВ. У Маастрихті Ерік грав до кінця сезону і повернувся до форми минулого року, що призвело до переходу до ПСВ в липні 1985 року. Тут він став грати разом з такими зірками як Рууд Гулліт, Франк Арнесен, Губ Стевенс, Віллі ван де Керкгоф та, згодом, Ромаріо. У 1986 році Геретс виграв титул чемпіона Нідерландів з ПСВ, а після відходу Гулліта в 1987 році Геретс став новим капітаном команди. У 1987 році тренером став Ганс Край, з яким ПСВ знову стало чемпіоном, а влітку, після завершення сезону, головним тренером став колишній помічник, Гус Гіддінк. Уже в 1988 році команда ще раз стала чемпіоном країни, а також виграла кубок і вийшла у фінал Кубка європейських чемпіонів. Там 25 травня голландці виявилися кращими в серії пенальті проти «Бенфіки», здобувши перший і єдиний у своїй історії Кубок європейських чемпіонів. Завдяки досягненням Ерік був названий футболістом року в Бельгії у 1988 році. В подальшому ПСВ ще тричі ставало національним чемпіоном в 1989, 1991 і 1992 роках і володарем національного кубка двічі в 1989 і 1990 роках. 3 травня 1992 року Геретс зіграв свою останню гру в кар'єрі, в якій ПСВ виграв 5:0 у «Де Графсхапа». Ерік покинув поле на 65-й хвилині під овації вболівальників ПСВ і був замінений на Беррі ван Арле.

27 вересня 1975 року Геретс дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бельгії в програному 1:2 матчі проти збірної Східної Німеччини. Наступного року він виступав у чвертьфіналі Євро-1976, але Бельгія зазнала поразки, двічі програвши Нідерландам 1:2 і 0:5, і не пробилась у фінальний турнір.

Геретс (праворуч) та Людо Кук у складі збірної Бельгії.

У наступному році Геретс був учасником чемпіонату Європи 1980 року в Італії, де разом з командою здобув «срібло». На цьому турнірі Ерік був основним гравцем і грав у всіх матчах групового етапу, а також у зустрічі з Іспанією (2:1) забив перший гол для своєї команди. Він також зіграв у фіналі з ФРН, але бельгійці програли 1:2.

Через два роки Геретс потрапив у заявку на чемпіонат світу 1982 року в Іспанії. У кваліфікації він грав майже в кожній грі, але на турнірі в Іспанії зіграв тільки в першому груповому етапі. У першій грі проти Аргентини бельгійці несподівано здобули перемогу 1:0, закривши Марадону, але у третій грі проти Угорщини (1:1) Геретс отримав травму і більше на поле на турнірі не виходив.

Чотири роки по тому на чемпіонаті світу 1986 року у Мексиці бельгійці з Еріком несподівано виграли 4:3 проти фаворитів з Радянського Союзу з такими зірками, як Ігор Бєланов і Рінат Дасаєв після додаткового часу. Бельгія також перемогла Іспанію по пенальті, але програла майбутнім чемпіонам з Аргентини у півфіналі (0:2). Незважаючи на поразку Бельгія в кінцевому підсумку залишилась на четвертому місці, яке стало найвищим для червоних в історії.

Останнім для Геретса великим турніром став чемпіонат світу 1990 року в Італії, куди 36-річний Ерік поїхав у статусі капітана. В другому матчі групового етапу проти Уругваю (3:1) Геретс отримав червону картку і пропустив одну гру. До гри Ерік повернувся в 1/8 фіналу, але бельгійці зазнали поразки 0:1 від Англії і вилетіли з турніру.

Його остання гра за збірну відбулась 27 березня 1991 року проти Уельсу (1:1). Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 17 років, провів у формі головної команди країни 86 матчів, забивши 2 голи.

• Ерік Геретс на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Ерік Геретс на сайті ФІФА (англ.)