Людо Кук

Народився 25 вересня 1955 року в районі Берхем міста Антверпен. З дитинства Людо займався футболом, в 9 років вступив до школи місцевого клубу «Берхем». Кумиром Людо був італієць Джанні Рівера. Рослий, але технічний Кук швидко розвивався і на початку 1970-х років дебютував в основному складі, з'явившись ще й у молодіжній збірній Бельгії.

У сезоні 1971/72 16-річний Людо Кук дебютував в основному складі «Берхема», що грав у другому дивізіоні, під керівництвом тренера Ріка Коппенса. Всього у тому сезоні молодий півзахисник зіграв за клуб 7 матчів другого дивізіону чемпіонату Бельгії і забив 7 голів, допомігши команді посісти перше місце. Гравець привернув до себе увагу кількох топ-клубів Бельгії, хоча батько наполягав, щоб Людо не виїжджав з рідного міста і продовжив виступи за основний склад. Однак влітку 1972 року Констант Ванден Сток, президент «Андерлехта», переконав Людо і клуб покинути «Берхем». Ціна трансферу склала близько 5 мільйонів бельгійських франків, що еквівалентно приблизно 120 тисячам євро.

17-річний Кук потрапив до команди, в якій грали зокрема Франсуа ван дер Ельст, Роб Ренсенбрінк, Поль ван Гімст, Уго Броос і Жілбер ван Бінст. Головний тренер Георг Кесслер випустив Людо в листопаді 1972 року в основному складі в матчі проти «Стандарда» з Льєжа. через місяць Кук забив свій перший гол у матчі проти «Сент-Трюйдена». У своєму другому сезоні під керівництвом Урбена Бремса Людо остаточно закріпився у складі, почавши грати важливу роль в команді. Він допоміг їй виграти чемпіонат Бельгії в тому сезоні. Кук був досить розумним гравцем, який добре вмів читати гру і володів відмінною технікою удару. Його удари з лівої ноги доставляли складність воротарям багатьох команд[1].

Людо Кук (ліворуч) і воротар Жакі Мунарон після матчу «Андерлехта». 1978 рік.

У середині 1970-х років Кук став провідним півзахисником «Андерлехта». За допомогою Арі Гана він став одним із стовпів півзахисту клубу, будучи одночасно плеймейкером. У 1976 році Кук вийшов з командою у фінал Кубка володарів кубків УЄФА, в якому «Андерлехт» виграв у «Вест Гем Юнайтед» з рахунком 4:2, але ще в першому таймі Людо отримав травму і був замінений.

З цього моменту для Кука почалася чорна смуга, оскільки його постійно почали переслідувати травми. Більш того, він почав зловживати алкоголем, через що пропускав змагання. Іноді він навіть вступав у бійки і отримував поранення, проте продовжував виступати, незважаючи на проблеми. Під керівництвом Раймона Гуталса, якого він знав по роботі зі збірною Бельгії, Кук не боявся за своє місце в команді. 1977 року у фіналі Кубка володарів кубків брюссельський клуб з Куком програв, але в наступному 1978 році йому знову підкорився Кубок кубків, а потім і другий Суперкубок Європи.

У 1979 році Кук отримав серйозну травму коліна, і експерти стверджували, що це кінець футбольної кар'єри Людо. Однак через дев'ять місяців Кук повернувся в клуб і продовжив тренування. У вересні 1981 року його чекала ще одна проблема: в одній з міжнародних зустрічей проти польського «Відзева» він отримав чергову травму після підніжки суперника. Людо забрали на ношах з поля, і він знову повинен був чекати кілька місяців до свого повернення на поле. Знову оглядачі боялист того, що Кук не повернеться на свій колишній рівень, до того ж у гравця завершувався контракт з «Андерлехтом», і клуб пропонував Людо перейти в «Льєрс» в обмін на найкращого бомбардира Ервіна Ванденберга. Свій інтерес також проявляли «Кельн» і «Гент». Однак Людо відмовився залишати команду і продовжив контракт з клубом ще на два сезони. Через кілька місяців Людо увійшов до числа найкращих футболістів Бельгії, але все ж поступився Ванденбергу.

На початку 1980-х тренер брюсельців Томислав Івич відправив Кука на захист, і там Людо також пристосувався. Незабаром після звільнення Івіча тренером став колишній товариш по команді Людо Поль ван Гімст, який повернув Кука назад в півзахист. Граючи під номером 10, Людо допоміг команді вийти у фінал Кубка УЄФА 1982/83 років. Разом зі своїм колегою Хуаном Лосано Людо чудово грав на фланзі, допомігши обіграти «Бенфіку» і тим самим вперше завоював Кубок УЄФА[2].

Людо Кук (ліворуч) і Ян Кулеманс на тренуванні збірної Бельгії. 1977 рік.

Протягом багатьох років жоден європейський клуб не міг купити Кука: це не дозволяли зробити і травми Людовика, і небажання клубу відпускати гравця. Через кілька тижнів після фіналу Кубка УЄФА 1983 року його придбав міланський «Інтернаціонале» за 45 мільйонів бельгійських франків (1 мільйон 125 тисяч євро). В Італії Кук грав часто проти Еріка Геретса, який виступав за «Мілан». Втім в міланському клубі бельгієць також неодноразово отримував травми, а в матчі відбору на Євро за збірну Бельгії проти Швейцарії Людо отримав серйозну травму і вилетів до кінця сезону[1]. В результаті 1984 року Кук перейшов в «Асколі», але через травму так і не зіграв жодної гри[3].