Ерік Кендел

Почав вчитися у віденській школі. У березні 1938 року у Відень вступає Гітлер, де його тріумфально зустрічають, скандуючи «Хайль Гітлер!». 13 березня через радіоприймач, перший зібраний старшим братом, Ерік і Людвіг слухали про вхід німецьких військ в Австрію. Так почалась нацистська окупація і нестерпне життя для євреїв. Їх масово принижували, викорінювали і цькували самі ж австрійці, яких надихали нацисти. Дітей виганяли зі шкіл, дорослих з місць роботи, виселяли з будинків цілими сім'ями, знущались і жорстоко били. У листопаді батько Еріка, Герман, став жертвою Кришталевої ночі — апогею агресивних нападів на євреїв. Германа затримали, конфіскували магазин і передали іншому власникові. У квартиру Кенделів вторглися саме в той час, коли дев'ятирічний Ерік грався своїм новим подарунком на день народження — машинкою на радіоуправлінні. Змусили тимчасово переселитися в помешкання інших євреїв. Коли дозволили повернутися, квартира була обкрадена і розгромлена вщент, зокрема не стало й машинки. Батька відпустили лише через декілька днів. Така ситуація змусила родину переїхати. Спочатку Ерік і Людвіг через Брюссель, де жили родичі, виїхали до Нью-Йорка. Згодом до них приєдналися батьки. По приїзді в Америку змінив ім'я з Еріха, на Еріка, а його брат Людвіг став Льюїсом.

Завдяки зусиллям дідуся Ерік був посвячений у всі єврейські традиції і був прийнятий у школу Флетбуш, яку закінчив 1944 року. Далі вступив у школу Еразмус Холл, де почав цікавитися європейською історією та літературою XIX-ХХ століть, був спортивним кореспондентом у шкільній газеті.

Вищу освіту отримав у Гарвардському університеті. Спеціалізувався на історії та літературі сучасної Європи. Курсова дослідницька робота стосувалась ставлення до націонал-соціалізму німецьких письменників з різними позиціями, що відображали широкий спектр реакцій німецьких інтелектуалів на наступ нацизму. На третьому курсі познайомився з Анною Кріс, емігранткою з Відня. На четвертому курсі раптово помирає один з улюблених викладачів німецької літератури — Карл Фієтор. А завдяки знайомству з батьками Анни, двома відомими психоаналітиками з кола Фрейда, Ерік знаходить нове зацікавлення і придумує, чим можна заповнити вільний час замість семінарів Фієтора. У психоаналізі Еріка приваблювало те, що він поєднував у собі роботу уяви, всебічність та емпіричну базу (як через наївність здавалось), а ще тому, що Фрейд був євреєм родом із Відня. Психоаналіз відкривав можливості дослідження не лише мотивації та свідомої і несвідомої пам'яті, а й розвитку сприйняття та мислення. Ця галузь здавалась Кенделу більш захопливою, ніж історія європейської літератури і культури.

Щоб стати практикуючим психоаналітиком, необхідно було піти в медичну школу, стати лікарем і вивчитись на психіатра. Ерік вступив в Медичну школу Нью-Йоркського університету. Під час навчання познайомився зі своєю майбутньою дружиною Деніз Бистрен, захопився нейробіологією, анатомією мозку. При погляді на пластилінову модель мозку Кендел задавався питаннями, де в ньому знаходяться «я», «воно» і «зверх-я» про які писав Фрейд. Кендел вирішує пройти курс в Колумбійському університеті, який читав нейрофізіолог Гарі Грундфест. Згодом працює в його лабораторії над впливом ЛСД на кору головного мозку, записує потенціали дії нервової системи рака. Разом з Олденом Спенсером досліджує нейрони гіпокампу, щоб виявити відмінність у функціонуванні цих нейронів від інших. Досліджуючи нервову систему ссавців, Кендел розуміє, що вона складна для з'ясування елементарних механізмів пам'яті, тому здійснює пошук більш простого і зручного модельного об'єкта та зупиняється на молюску аплізії. Щоб перейняти досвід роботи з цим об'єктом, планує поїздку до Франції до спеціаліста Ладислава Тауца. Перед Францією працює в Центрі психічного здоров'я, де відкриває нейронні властивості нейроендокринних клітин гіпоталамуса — вони так само можуть генерувати потенціали дії, як і інші нейрони, та в той же час є ендокринними. Після Франції Ерік Кандель переїжджає в Гарвард і викладає в Гарвардській медичній школі. У лікарні в Бостоні йому пропонують завідувати відділом психіатрії, але він відмовляється. Натомість їде до Нью-Йорка, згодом засновує і стає директором Колумбійського центру неврології і поведінки, де його з групою однодумців дослідження увінчались успіхом — Нобелівською премією (відзначений за відкриття молекулярних механізмів роботи синапсів). В 1983 році Дональд Фредріксон, президент Медичного інституту Говарда Г'юза, запрошує Кендела, Джиммі Шварца та Річарда Акселя стати основою групи по вивченню молекулярної біології когнітивних функцій. Це стало вагомим підґрунтям для освоєння молекулярних методів Еріком Кенделом. Говард Г'юз був авіаконструктором та пілотом, одним з найбагатших людей свого часу. У 1953 році свою компанію Hughes Aircraft Company він передав новоствореному Медичному інституту. В інституті панувала атмосфера інтелектуальної свободи, де фінансування і переконання керівництва дозволяли проводити сміливі та передові дослідження. Група Кендела стала Медичним інститутом Говарда Г'юза при Колумбійському університеті.

Відкриття Е. Кендела пояснило основні аспекти функціонування клітинних і молекулярних механізмів пам'яті, зробило можливим розробку нових типів лікарських препаратів, потрібних для поліпшення функції пам'яті у пацієнтів із різними типами деменції.

У 1985 році Кендела запросили зробити доповідь про хворобу Альцгеймера на засідання ради директорів компанії Biotechnology General. Після цього засідання Фред Адлер, голова ради, запропонував Кенделу та Річарду Акселю заснувати нову біотехнологічну компанію, яка буде займатися виключно нервовою системою та використовувати досягнення молекулярної біології для боротьби із захворюваннями цієї системи. Спочатку Ерік не хотів займатись біотехнологією, вважав, що такі компанії займаються нудною наукою, але Річард доводив йому, що така робота може бути захопливою.

В 1987 Кендел і Аксель заснували компанію Neurogenetics, що потім отримала назву Synaptic Pharmaceuticals. До складу науково-консультативної ради Кендел запросив Волтера Гілберта, що був засновником компанії Biogen та вже мав досвід у бізнесі. Пішовши з компанії Biogen, Гілберт почав займатись нейробіологією. Із вчених у раді були й Пол Грінгард, Люіс Роуланд, Пол Маркс та інші.

Для початку роботи вирішили зайнятися рецепторами серотоніну та дофаміну, вирішили їх клонувати, з'ясувати принцип роботи та отримати хімічні сполуки, що ними управляли б. Робота почалась успішно. В 1992 фірма була реорганізована у відкриту компанію і її рада була розформована. Кандель деякий час залишався консультантом, але через три роки заснував іншу компанію, що спеціалізувалась на його власних дослідженнях — Memory Pharmaceuticals. Ідея організувати це підприємство з'явилась за вечерею з Волтером Гілбертом, коли обговорювали результати, що змушували припускати зворотність втрати пам'яті у старих щурів. Деніз запропонувала організувати компанію, що розробила б «маленьку червону таблетку» для лікування вікової втрати пам'яті.

Схожість симптомів старечої забудькуватості (важкість запам'ятовувати нове) із випадком пацієнта Г. М. наштовхнуло Канделя на думку, що проблема криється в гіпокампі. Тим більше, що нещодавні відкриття засвідчили зникнення в гіпокампі синапсів, що виділяють дофамін (який відіграє важливу роль в підтриманні довготривалого підсилення синаптичних зв'язків). В експериментах на мишах Кандель з'ясував, що в старечому віці порушується пізня фаза довготривалої потенціації (пов'язана з довготривалою експліцитною пам'яттю). І якщо раніше з'ясували, що ця фаза здійснюється за допомогою цАМФ, то, застосувавши препарат роліпрам (що інгібує фермент, який розщеплює цАМФ), домоглися поліпшити пов'язану з гіпокампом здатність до навчання у більш старих мишей. Такі перспективи лікування старечої забудькуватості наштовхнуло керівництво Memory Pharmaceuticals звернутись до вивчення ранньої фази розвитку хвороби Альцгеймера. Той самий препарат роліпрам запобігав порушенню пам'яті на ранніх етапах розвитку хвороби Альцгеймера, бо, як виявилось, бета-амілоїд (токсична форма білку, що утворюється при цьому захворюванні) спричиняє зниження активності цАМФ.

У теперішній час Memory Pharmaceuticals займається розробкою препаратів не тільки проти вікової втрати пам'яті та хвороби Альцгеймера, а й проти інших порушень пам'яті, що супроводжують деякі неврологічні та психічні розлади (наприклад, депресія, шизофренія).

Ерік Кендел високо цінує культуру Австрії та глибоко розчарований її низьким падінням.[2][3] Події у Відні, пережиті в дитинстві, певним чином визначили інтереси вченого до вивчення психіки та людської поведінки, непередбачуваності вчинків і стійкості пам'яті.