Жердицький Віктор Юстимович

• 1979–1981 — служба в армії.
• 1981–1985 — ревізор, старший ревізор, головний ревізор, заступник начальника відділу Управління державних доходів Міністерства фінансів УРСР.
• 1985–1988 — начальник централізованої бухгалтерії Управління громадського харчування Київського міськвиконкому.
• 1988–1989 — заступник головного бухгалтера, в.о. головного бухгалтера, начальник відділу ВО «Укрживмаш»; начальник відділу об'єднання кооперативів «Ареал», місто Київ.
• З серпня 1989 — директор «Київкоопбанк»; голова правління, президент, голова ради акціонерів АТ «Градобанк».

В 1997 році вступив в протистояння намірам президента Л.Д. Кучми передати цементні заводи України, які на той час були приватизовані українськими компаніями і знаходились під заставою у Градобанку, у власність іноземним транснаціональним компаніям. Після чого діяльність Градобанку було піддано нищівному тиску з боку виконавчої влади. З жовтня 2000 до лютого 2005 року перебував в Німеччині. 2 листопада 2000 Верховна Рада України дала дозвіл на притягнення його до кримінальної відповідальності. В 2006 році Німеччина виплатила компенсацію за неправомірні дії у розмірі 108 тис. євро.

До 1996 року «Градобанк» входив у десятку найбільших банків України (кредитні вкладення «Градобанку» на той момент становили понад $ 250 млн). Найбільша частка інвестицій банку припадає на дочірнє підприємство «Градобанку» — ТОВ «Хорда», яку очолював Ігор Діденко. Основна увага Жердицького і Діденка була направлена на цементні заводи. ТОВ «Хорда» володіла п'ятьма цементними заводами.[2] У 1993–1995 роках «Хорда» виділяє понад $ 20 млн на оптимізацію основних виробничих потужностей Кам'янець-Подільського цементного заводу. У 1996 році «Градобанк» отримує контроль над Миколаївським цементним заводом у Львівській області — друге за розміром підприємство цементної галузі в Україні.

У 1997 Миколаївським цементним заводом зацікавилася французька фірма «Lafarge» (один з найбільших виробників цементу на європейському ринку), яка скуповувала підприємства по всій Східній Європі.[3] З посиленим інтересом «Лафаржа» до українського заводу й пов'язують подальший арешт Віктора Жердицького (12 березня 1997 року, в Україні)[3] — хоча офіційно пізніше Жердицькому інкримінували «махінації з грошима, виділеними урядом Німеччини як компенсація українським остарбайтерам (за примусові роботи в Німеччині в 1941–1945 роках)».[3]

Преса повідомляла, що нібито в офіс «Градобанку» приходили представники «Лафаржа» і пропонували допомогу у звільненні Жердицького за умови, що «Градобанк» і «Хорда» не перешкоджають тому, щоб «Лафарж» придбав контрольний пакет акцій «Миколаївцементу».[3] Ігор Діденко, який (після арешту Жердицького) взяв на себе всі функції по захисту підприємства, відмовився. І програв. Повідомлялося, що на боці «французьких інвестицій від Ляфаржа» виступали прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко і віце-прем'єр Сергій Тігіпко. Зокрема, Сергію Тігіпку в листопаді 1997 року була вручена вища нагорода Франції — Орден Почесного Легіону (за економічне співробітництво з Францією).

Діденко розповідав цю історію в таких словах:

«Коли Жердицький займався цементною галуззю, його основним конкурентом був „Лафарж“. Вони („Лафарж“) мали прямий вихід на Кучму; Ширак зустрічався з ним (з Кучмою) досить регулярно». «Мої об'єкти, які забрали повністю — це цементна галузь. Комбінація „усмішка Ширака в обмін на прихильність Кучми“ призвела до того, що у групи „Хорда“ були вилучені акції п'яти цементних заводів. На сьогодні це потужні бізнес-структури, їх забрали незаконно. Оскільки це робилося із залученням Фонду держмайна, то при наявності політичної волі до цих питань треба повертатися. Хоча де-факто їх забирали в „Градобанку“, який, в свою чергу, захопив їх у „Хорди“ за неповернені кредити. Зараз я не знаю, чи існує взагалі „Градобанк“. Однією з причин, чому французькому „Лафаржу“ вдалося заволодіти нашим цементним комплексом, є те, що з нами не розрахувалися споживачі цементу. Найбільшим боржником був „Київміськбуд“, вічно очолюваний Володимиром Поляченком. Їх куратором, який повністю визнавав борги — в 5 мільйонів доларів зразка 1993 року! — був заступник мера Омельченко. Але після його призначення першим керівником міста (мером Києва), Омельченко просто зник з процесу спілкування. Дуже шкода, що люди такого рівня мають здатність банально „кидати“ бізнесменів. І я дуже співчуваю довірливим вкладникам, які можуть потрапити в пастку фінансово-будівельної піраміди в Києві».[2]

Через півроку (восени 1997) Жердицького випустили з СІЗО без суду. Справу закрили. Через кілька місяців, в березні 1998, Жердицький був обраний «народним депутатом парламенту України» і отримав депутатську недоторканність — проте обраний він був у Закарпатській області, яка вважалася вотчиною Медведчука (керівника адміністрації президента Кучми), і таким чином, почав конкурувати з Медведчуком.

Є автором та співвласником зібрання (колекції) образотворчого мистецтва Градобанку.

Дружина — економіст; дочка Ганна (1981); син Роман (1985).

• Dovidka.com.ua

• Виктор Жердицкий: В тюрьме, читая Агату Кристи, я выучил английский // Лана Самохвалова, unian.net, Политика, 11:59, 09 февраля 2007