Жук Радослав Семенович

Народився 13 вересня 1931 року в Любачеві. У 1940-х роках родина переїхала до Австрії. Тут здобув загальну середню освіту, навчався музики. Закінчив із відзнакою Університет Макгілла в Монреалі (1956). На конкурсі дипломних робіт вищих архітектурних шкіл Канади проєкт української церкви Радослава Жука здобув перше місце. Йому було призначено стипендію Піклінґтона для навчальної подорожі в Західну Європу. Здобув ступінь магістра архітектури у Массачусетському технологічному інституті в Бостоні. Викладав архітектуру у Манітобському та Торонтському університетах. Професор архітектури Університету Макгілла. Представляє університет на наукових конференціях, входить до екзаменаційних комісій з архітектури у провідних навчальних закладах Канади і США. 1992 року почесний доктор, а від 2004 — почесний професор Української академії мистецтв у Києві. Протягом багатьох років входив до екзаменаційної комісії академії для дипломних проєктів.[1] Почесний член Української академії архітектури, дійсний член НТШ і УВАН в Канаді, Королівського архітектурного інституту Канади, Королівського товариства мистецтв. Читає літні лекції в Українському вільному університеті в Мюнхені.[2] Член журі конкурсу на проект пам'ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні (2009).[3]

Нагороджений премією Іди і Семюела Фросманів за високі педагогічні досягнення (2001). Автор проєктів багатьох українських церков у Канаді та США. Проживає в Монреалі.

Творчості архітектора 2017 року була присвячена дисертація Андрія Бориса Вплив творчості Радослава Жука на розвиток сакральної архітектури Західної України в період кінця ХХ — початку ХХІ століть.

Церква у Львові. Мікрорайон Сихів

• Студентський проєкт церкви для Монреаля. Створений 1956 року під час завершення навчання в Університеті Макгілла. Дістав першу премію на всеканадському конкурсі. Не реалізований.[4]
• Студентський проєкт кафедрального костелу на 3 тис. осіб для Ліверпуля. Створений під час навчання в Массачусетському інституті. Не реалізований.[4]
• Друге місце на конкурсі проєктів входу до стадіону Молсон (1955).[5]
• Перше місце на конкурсі проєктів прототипної заправної станції «BP» (1956).[5]
• Перемога на першій фазі конкурсу проєктів стадіону зимової олімпіади в Альберті (1962).[5]
• Архітектурне проєктування пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні. Скульптор Леонід Молодожанин. Проєкт затверджений на конкурсній основі. Реалізований до 1964 року.[6]
• Церква Святої Родини у Вінніпегу (1964).[7]
• Церква Святого Йосифа у Вінніпегу (1964).[8]
• Українська католицька церква святого Михайла в Тинделл, провінція Манітоба (1966).[9]
• Українська католицька церква Святого Йосифа в м. Тандер-Бей (1966—1967).[10]
• Павільйон «Світ дитини» на виставці «Експо 1967» в Монреалі (спільно з Джоном Шрейбером).[11]
• Будинок американського посольства в Лондоні (не пізніше 1972).[12]
• Проєкт «Ми і світ» у мистецькій галереї в Ніагара Фоллс, Онтаріо (не пізніше 1972).[12]
• Проєкт кафедрального собору в Мюнхені (не пізніше 1973).[13]
• Церква Святої Трійці в Кергонксоні, штат Нью-Йорк (1976).[14]
• Українська католицька церква Пресвятої Євхаристії (Торонто, 1978).
• Українська католицька церква святого Йосафата (Нью-Йорк, 1979).
• Церква в Рочестері, штат Нью-Йорк (не пізніше 1981).[11]
• Нова ратуша в Оттаві (не пізніше 1983).[15]
• Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці у Львові в мікрорайоні Сихів (1995—2001). Проєкт здобув перше місце на конкурсі 1993 року. Конструкцією передбачено виконання значної кількості робіт робіт некваліфікованими робітниками, із метою залучення до будівництва добровольців, мешканців мікрорайону. У 2009 році за результатами опитування 100 львівських архітекторів, проведеного архітекторами Богданом Черкесом та Антоном Коломойцевим, храм визнано найкращим зразком сучасної архітектури Львова.[16] 29 листопада 2011 року указом Президента України № 1079/2011 Радославу Жуку, Зеновію Підлісному (посмертно), Святославу Владиці і Оресту Федині за архітектуру храму присуджено Державну премію України в галузі архітектури.
• Варіанти проєкту Національного музею мистецтва в Києві. Проєктні рішення від 1993 і 1994 а також від 2006 року.[17]
• Проєкт Нового міста в Порт-Картьє.[5]
• Парафіяльний центр св. Івана Хрестителя в Оттаві.[5]

Радослав Жук — автор низки праць з питань методології проєктування та культурних аспектів архітектури.

• Індивідуальність, традиції, середовище // Архітектура України. — 1991. — № 1.
• Ритмічні особливості української церковної архітектури // Пам'ятки України. — 1991. — № 4.
• Повнозначність і культура архітектури // Записки НТШ: пр. Секції мистецтвознавства. — 1994. — Т. 227.
• Modulation in Music and Architecture // Systems Research in the Arts. — Vol. 4. — Windsor, 2002.
• From Renaissance Musical proportions to Polytonality in Twentieth Century Architecture // Nexus V — Architecture and Mathematics. — Fucecchio, 2004.
• Vision-Image: The Initiation of the Architectural Desing Process // The Design Studio: A Black Hole. — Istanbul, 2007.

• Виставка проєктів на П'ятому з'їзді українських інженерів Північної Америки в Торонто 1971 року.[18]
• Персональна виставка фотографій та проєктів «Шість українських католицьких церков у Канаді» у приміщенні Українського інституту модерного мистецтва (1973).[7]
• Персональна виставка «Нова церковна архітектура української діяспори» в Будинку архітектури в Києві, 1991.[19]
• Персональна виставка «Традиція і нова архітектура», включала проєкти 9 церков та численні фотографії. Експонувалась у низці українських міст, а також, 1996 року — у Відні, Граці та Анкарі.[2]
• Персональна виставка «Радослав Жук — традиція і сучасність: українські Церкви в Північній Америці та музейні проекти в Україні». Центр української культури в Гантері (2004).[20]
• Виставка «Місце — люди — час і архітектура» у Львівській політехніці, осінь 2014.[21]
• «Творчий шлях Радослава Жука», виставкова зала НАОМА, 2018.[1]

• Доповідь про стилі української церковної архітектури в читальні Просвіти у Вінніпегу, 21 квітня 1961.[22]
• Доповідь «Проблеми сучасної україн­ської архітектури», Союзівка, Кергонксон, 24 серпня 1969.[23]
• Доповідь «Архітектура — експресивні і формативні елементи в культурі» в рамках літньої сесії семестральннх курсів Департамеату мистецтва та культури університету Лойоли в Лос-Анджелесі, 1972.[12]
• Доповідь «Творча культура як основа української ідеології поза межами Батьківщини», Шостий з'їзд українських інженерів у Філадельфії, 13 листопада 1976.[24]
• Доповідь на засіданні Ради культури при Світовому конгресі вільних українців, Монреаль, 1976.[25]
• Лекції на Гарвардській літній школі україністики 1979 року.[26]
• Серія лекцій «Архітектура козацької доби», на XII вакаційному курсі Українського католицького університету в Римі. Червень-липень 1981.[27]
• Доповідь «Плян і профіль в українській церковній архітектурі», конференція на Восьмому з'їзді українських інженерів Північної Америки в Детройті, 24 жовтня 1987.[28]
• Серія лекцій «Українська архітектура в контексті європейської культури», у рамках літнього семестру Українського вільного університету, 1995.[29]
• Лекції на пластових таборах «Стежки культури».[13]
• Лекції на літніх курсах Українського католицького університету в Римі.[13]

• Архітект-проєктант розповідає про своє високе мистецтво // Свобода. — 1963. — 11 червня. — № 109.
• Архітект Радослав Жук взяв участь у Конференції Асоціяції Архітектурних Шкіл ЗСА і Канади // Свобода. — № 110. — 13 червня 1972.
• Геврик Т. Церковна архітектура українців Північної Америки: архітектор Радослав Жук // Мистецтво української діаспори. Повернуті імена. — К. : Тріумф, 1998. — С. 14—21. — ISBN 966-7523-01-2.
• Жук Радослав Семенович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 837.
• Кіндрась К. Радослав Жук: «Храм це віддзеркалення досконалості Божої» // NOVAгазета. — 2010. — 7 січня. — № 1 (58). — С. 6—7.
• Пригорницький Ю. Львів — це Венеція, а Київ — це Лондон. Кілька архітектурних проектів незнищимості нації // Неопалима Купина. — 1995. — № 3—4 (9—10). — С. 187—194.