Журавки

Журавки — велике село на південному сході району в степовому Криму, на лівому березі річки Чорох-Су, висота над рівнем моря — 78 м. Найближчі села — практично примикають з півдня Тутівка, Ізобільне і Маківське і, приблизно за 2,5 км на північний схід — Новопокровка. Райцентр Кіровське — приблизно за 9 км, там же найближча залізнична станція — Кіровська (на лінії Джанкой — Феодосія).

Біля сіл Новопокровки й Партизанів виявлено залишки скіфського курганного могильника і двох античних поселень перших століть до нашої ери.[1]

Перша документальна згадка села зустрічається в Камеральному Описі Криму … 1784 року, судячи по якому, в останній період Кримського ханства Сеїт Елі входив до Колечського кадилику Кефінського каймакамства[2]. Після приєднання Криму до Російської імперії 8 лютого 1784 року, село була приписане до Левкопольского повіту Таврійської області[3], а після ліквідації в 1787 році Левкопольського[4] — до Феодосійського повіту. Після Павловських реформ, з 12 грудня 1796 по 1802 рік, входила в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[5]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернии[6], Сеїт-Елі було включено до складу Байрачської волості Феодосійського повіту.

За даними 1805 року, у селі Сеїт Елі значилося 13 дворів і 113 жителів кримських татар[7]. На військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 село Сеїт Елі позначене з 35 дворами[8]. Після реформи волосного поділу 1829 Сеїт Елі, віднесли до Учкуйської волості (перейменованої з Байрачської)[9]. Потім, мабуть, внаслідок еміграції кримських татар в Туреччину[10], село спорожніло і, хоча на карті 1842 Сеїт Елі позначений умовним знаком «мале село», тобто, менше 5 дворів[11], в «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 році», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, воно вже не записане[12], як не позначене і на мапах 1865–1876 років[13].

Лише в «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889 р» , за результатами Х ревізії 1887, у Салинській волості записані 2 села разом — Асан-Бай і Сеїт Елі, у яких числилося 14 дворів та 37 жителів[14].

Після земської реформи 1890-х років[15] село приписали до Владиславської волості. За «… Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1892 рік» в селі Сеїт Елі, що не входила ні в одне сільське товариство, мешканців та домогосподарств НЕ числилось[16]. За «… Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1902 рік» в селі Сеїт Елі, що знаходилося в приватному володінні, біло 206 жителів, домогосподарств НЕ маючих[17].

За Радянської влади, за постановою Кримревкома від 8 січня 1921[18] була скасована волосна система і село включили до складу Старо-Кримського району[3]. Декретом ВЦВК від 4 вересня 1924 «Про скасування деяких районів Автономної Кримської С. С. Р.» Старо-Кримський район був ліквідований і Сеїт Елі увійшов в Феодосійський район[19]. Згідно Списку населених пунктів Кримської АРСР за Всесоюзному перепису 17 грудня 1926 , село Сеїт Елі було центром Сеїт-Елінської сільради Феодосійського району[20]. 15 вересня 1931 Феодосійський район скасували і Сеїт Елі знову у складі Старо-Кримського, а з 1935 — Кіровського району[3].

Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 Сеїт-Елі був перейменований в Журавки і Сеїт-Елінська сільрада — в Журавську[21]. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 18 травня 1948, до складу Журавок включили Байрач[22].

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області», від 30 грудня 1962 Кіровський район був скасований і село приєднали до Нижньогірского[23]. 1 січня 1965, указом Президії ВР УРСР «Про внесення змін до адміністративного районування УРСР — по Кримській області»[24], знову включили до складу Кіровського[25].

До 1996 року в селі була центральна садиба колгоспу «Красний Луч». У 1980-х роках в селі заасфальтовано вулиці (частково), прокладений водопровід (34 км), побудовано гуртожиток. На початку дев'яностих років введена в дію АТС на 500 номерів.

На території села діють православна церква «Віри, Надії, Любові та матері їх Софії»[26] і мечеть, побудована на пожертвування жителів села.