Закупне

Закупно (Закупне) — українське слово, що означає куплений (-на). У слов'янських мовах існує також слово «закупно» (у купі), що означає хутір (невелике поселення).

Історичні мікротопоніми: Стара Закупна, ЮЗ, Поле, Станція, Дома.

Через Закупне проходить товтровий кряж Медобори. Товтри: Замчисько, Баба, Шибениця, Довга, Кругла, Стінка, Ріжок, Велика Куциха та Мала Куциха.

Попід горою Баба протікає річка Жванчик. На захід від Закупного є лісовий масив (499 га) — зона відпочинку.

• 
  Замчище
• 
  Баба
• 
  Шибениця та Кругла
• 
  Вигляд на товтру Ріжок

Пам'ятки черняхівської культури.

На горі Замчисько знаходилось руське городище, знищене Солодовим Буняком. У кін. 19 ст. ще було видно залишки.

Кам'янецький повіт, Вільховецька волость, Закупненська селищна громада

Було селом, що входило до Кутковецької сільської ради. У 1925 в Закупній утворенo сільську раду. З 1972 Закупній надано статус селища міського типу.

Засноване на початку 18 століття.

Xата

Залишки вапнярок під горою Замчисько

Старий млин

Закупне — виникло на кутковецьких землях і мало спільну з Кутківцями історію.

У 18 ст. Закупне належало разом з гусятинським «ключем» Потоцьким. З 1770 — покутинському старості Каєтану Ковальковському (1740— ?). Донька Ковальковського Маріана (1770 — вийшла заміж за красноставського старосту Августа Кіцького (1754—1824) і отримала ці села в посаг, таким чином Кутківці з Закупною перейшли до Кіцьких. Після смерті Юзефа Кіцького — до його брата Станіслава (1760—1811, Кутківці), одружений з Вікторією Тарновською (1760—1811, Кутківці). Пізніше до його сина Яна Кіцького. Його донька вийшла заміж за Кучальського. Пізніше поселення були за борги виставлені на аукціон і їх купив Олександр Миколайович Виноградський.

1820 — 44 особи чол. статті. 1895 — 58 дворів, 462 — мешканці. Закупне належало до Кіцьких, Кучальських, a в 1885 до Виноградських.

В 1906 р. в селі налічувалося 81 двір та 437 чоловік.

До 1914 р. в селі не було школи, діти здобували освіту в однокласовому міністерському училищі в Кутківцях, яке було одним з найбільших сіл Вільховецької волості Подільської губернії. У 1912 році з ініціативи земства почалося будівництво школи, яка була відкрита в 1914 р.

На території Вільховецької волості не було медичного закладу, тому населення зверталося за допомогою до місцевих знахарів. З початком Першої свiтової війни з Закупної було мобілізовано 46 чоловік до дійової армії, з них 12 загинуло на фронті. У 1915 в зв'язку з воєнними діями було почато будівництво залізниці Ярмолинці — Гусятин через Закупне. З цього часу Закупне стає залізничною станцією.

Грубе адміністрування більшовицько-комуністичного режиму примушувало населення до створення колгоспу. Так у 1930 на загальних зборах села було прийнято рішення створити колгосп. Господарство було названо «Нове життя». Першими членами колгоспу були: Забігайло М., Мельник Петро, Півхлопко У., Струс Іван, Марчак Павло, Горбатий Т. Першим головою колгоспу був Струс Василь Іванович.

Насильницька колективізація отримала впертий опір мешканців Закупної. Щоб зламати опір населення заможніші оголошувалися куркулями і їх цілими родинами висилали за межі села. В цей час було вислано 11 сімей. Розкуркулення стосувалося сімей Мельника Миколи Павловича, Медецьких та ін. Та ці заходи не давали бажаних наслідків і нормативи поставок не виконувалися. Усі ці дії комуністичного режиму призвели до падіння господарства та штучного голоду. За спогадами Маламан: вижила дивом, їли гичку, мерзлу бузину, гнилу картоплю, підлітків брали у колгосп.

З 1931 - по 1935 в кар`єрі гори Замок було прокладено вузькоколійку. По ній за допомогою коней транспортувались гружені вагонетки по типу "Коппеля". Тут же було побудовано двохклітний бремсберг, естакада і погруз, очна рампа. Закупнянські вапнякові розробки організовані та експлуатуються з 1928 р. З 1928 по 1931 р. роботи проводились винятково ручним способом. погрузка каменя проводилась на наймані у населення підводи і вивозилась з кар`єру до ст. Закупне, де загружалась у залізнодорожні вагони. В 1930 р. тут працювало 3 ІТР і 220 некваліфікованих робітників. В 1980 тих - 50 ІТР і 450 висококваліфікованих робітників.

Німецька окупація 1941-1944 рр.

7 липня 1941 у Закупне ввійшли гітлерівські війська. Під час окупації на роботи до Німеччини було вивезено 14 чоловік. Жителі села були учасниками партизанського загону ім. «Чапаєва», командиром якого був комуніст М. Т. Тоскалюк, а комісаром Й. Й. Сирваровський. У березні 1944 партизанський загін з'єднався з регулярними частинами Червоної армії та брав участь у визволенні села та району. Закупне було 24 березня 1944 визволене підрозділом 10 Уральського добровольчого корпусу 4 танкової армії 1 Українського фронту від гітлерівської окупації. Сума збитків завдана німцями колгоспу Нове життя становила 5 611 654 крб, а мешканцям — 5 646 264 крб. В важких умовах доводилося відбудовувати господарство, не вистачало ні робочих рук, ні техніки, ні коштів. Як наслідок був невисокий урожай 1947 р. — 8 ц. з гектару. У Закупному знаходиться пам'ятник з іменами полеглих у бойових діях мешканців села. За мужність та відвагу нагороджені 77 мешканців Закупної.

Список жителів, які були вивезені під час війни на роботи до Німеччини.

Скоряк Ганна Костянтинівна, Чуба Марія Іванівна, Сокол Оксана Федорівна, Горбата Марія Іванівна, Батареєва Марія Трохимівна, Серветник Валентина Іванівна, Шатровська Оксана Миколаївна, Починок Надія Григорівна, Попова Євгена Леонтіївна, Лисаківський Станіслав Вікентійович, Сіцінська Надія Онуфріївна, Товкацька Надія Андріївна, Маламан Людмила Григорівна, Скульський Сигизмунд

Спогади про німецьку окупацію

Марія Чуба 1926 р. народження. «Під час війни, коли їй було 16 років, перебувала на весіллі у сусіда. Тоді прийшли шуцмани і забрали її в відділок. Тато ходив просити їх, щоб відпустили, але йому відмовили. Марію на санках відправили в Кам`янець-Подільський в тюрму. Сиділа вона там тиждень, поки німці не назбирали певну кількість людей, тоді їх погрузили в вагони і відправили в німецьке місто Мізбург, біля Ганновера. Працювала вона на заводі, жили в бараках, їли моркву, капусту, яку різали на січкарні. Норма відпустку продуктів складала 400 гр на 4 дні. Визволяли місто американські війська, потім передали своїм.»

Марія Батарєєва , 1930 р. н. «Росла сиротою, коли почалася війна, закінчила 3 класи школи. В 1942 р. жила у тітки в Івахнівцях. Була вивезена німцями на роботу в Німеччину. На границі всіх постригли та повісили знаки "ОСТ", тоді дали 300 гр. хліба та 400 гр мяса та повезли в Німеччину. Спочатку працювала в Бреслау, а пізніше в Трахенберг. Там працювала наймичкою в губернатора міста, але пізніше знову перевезли в ін. місто - Гальгойзер. Там застав її кінець війни. Після цього її здали в комендатуру і вона обходила поранених солдатів».

Список жителів репресованих в 30-50 рр.

Гречковський Борис Васил., Гречковський Григор. Васил., Гречковський Захар Васил., Варениця Федір Андр., Войцехівський Микола, Великий Василь Павл., Мельник Микола Васил., Павлов Кесар Іван., Кравець Поліна Григорівна.

У 1950 були об'єднані Закупненський та Кутковецький колгоспи.

З 1966 р. у Закупній почало діяти промислове підприємство — Кар'єроуправління. Воно переробляло вапняковий камінь і стало одним з найбільших в районі. У селищі — були вапняковий і комбікормовий заводи, кар'єроуправління.

Статус селища міського типу надано 1972 (селище виросло із села завдяки розробкам кам'яного кар'єру). 1978 p. — 1700 жителів.

В 90 -х рр. припинилась діяльність плодоовочевої перевалочної бази, вапнякового заводу, кооперативу «Гірник», а також значно знизилося виробництво комбікормового заводу, помінялася форма власності на Закупненському хлібоприймальному підприємстві, воно було переіменовано на відкрите акціонерне підприємство більше 50 % акцій якого має с/т кооперетив «Летава». Все це позначилося на добробуті мешканців селища, багато залишилося без роботи. В 1996 в Закупній відбулася газифікація. В 1998 було відкрито ринок продовольчих та промислових товарів, який відбувається по четвергах.

Під час проведення земельної реформи до Закупненської селищної ради відійшло 182 га. орної землі та було утворено 3 фермерських господарства. Такими фермерами стали Марущак П. М., Петльовий П. П..

Спочатку ходив один поїзд на тиждень, який доставляв товарні вантажі та пасажирів до Збруча. До 1939 р. рух поїздів здійснювався лише до лісу. Там було розгалуження у вигляді трикутника, по якому поїзди здійснювали розворот в сторону Закупної. З 1939 р. почався прямий рух поїздів за р. Збуч в м. Гусятин. Під час Другої світової війни через станцію проходили здебільшого військові поїзди. В 1944 станцію було повністю знищено. Вже на другий день місцевим населенням почалася відбудова. Спочатку приміщення вокзалу було дерев'яним. В 1962 р. було побудоване нове приміщення вокзалу. Місцеві доходи з залізниці на 1985 р. становили 95365 крб.

Поширені прізвища (давні): Присяжний, Казімірко, Струс, Варениця, Ковалишин, Панасюк, Проців, Зварун, Штолько, Трач, Мадера, Курилів, Рибак, Михайлюк, Явнюк, Горбатий, Хміль, Чухрій, Прокопишин, Шомчук, Коновал, Лаблюк, Мельник, Марчак, Казімірчук, Коріньовський.

Поширені чоловічі імена (давні): Захарій, Макарій, Семен, Афанасій, Онисій, Артемій, Тимофій, Максим, Олексій, Григорій, Онуфрій, Михайло, Андрій, Марк, Евтимій.

Поширені жіночі імена (давні): Феодора, Марія, Параска, Ганна, Онисія, Меланія, Ксенія, Євгенія, Олександра, Пелагія.

Легенди

Володимир Ляхта в книжці: «Село Вахнівці...» подає преказ місцевих жителів, що Закупна була заснована трьома братами Панасюками.

Одного разу на Великдень пасли діти худобу в горах коло печер і гралися. Кинув багацький син шапку бідного пастушка в чорне підземелля. Гірко плачучи, хлопчик поліз у печеру за шапкою. Коли ввійшов вглиб печери, то побачив там чотирьох ставних чоловіків, які сиділи навколо великого стола і обідали. Хлопчик попросив їх віддати шапку. Вони йому її повернули та ще й дозволили набрати чого хоче: чи черепків, чи золота, що було розсипане під ногами. Хлопчик набрав черепків повну шапку і пішов до виходу. Коли він вийшов з печери, то на своє здивування побачив, що в шапці золото блищить. Другий хлопчик, син багатого, позаздрив бідному, забажав набрати золота і кинув свою шапку в печеру. Через кілька хвилин він йшов шукати свою шапку. Йому віддали шапку і звеліли набрати червінців, що лежали у кутку, але цей хлопчик побачив в іншому кутку золото, яке сяяло на всю печеру. І захотів його набрати. Йому дозволили, і він швиденько нагорнув його повну шапку та ще й напхав за пазуху, і покинув печеру. Як тільки він вийшов з печери, то побачив, що замість золота його шапка набита сміттям та черепками. І тут хлопчик почув за плечима страшний гуркіт, і коли оглянувся, то побачив, що печера завалилась. З того часу в цю печеру не може проникнути жодна душа.

Гора Ріжок теж має свою коротку легенду, в якій говориться, про те що колись їхав чоловік волами попри Ріжок, воли повернули в іншу сторону і потонули в безодні і тепер, якщо притулити вухо на Великдень до землі, то з глибини чути, як той чоловік поганяє воли: «Цоб, цоб, цабе!»

Збереглась легенда й про гору Куциху, записана від жителів села Івахнівці, про те, що на Куцисі ріс золотий стовп. «...її прозвали гора Куциха. В ній росте «золотий стовп», але прийде змія і його з'їсть.

Біля підніжжя товтри Довгої, є так званий Провал, з яким пов‘язано декілька переказів. Один iз варіантів з давніх часів, переказ, який «ходить» в багатьох поселеннях про церкву, що провалилась під землю. Хоча, якщо постукати палкою в тім місці, то звук відчувається, як в пустоту. Є також перекази, що турки, як тікали звідси, то сховали тут золотого коня.

• Церква

• Водяний млин

У Закупному народився український учений-фізіолог Євген Миколайович Панасюк.

Подільська губернія. Подільська єпархія. Параскевинська церква с. Кутківці Вільховецької волості Кам`янецького повіту

Записи в Метричних книгах по Параскевинській церкві с. Кутківці, з яких можна взяти відомості про народження, шлюб та смерть мешканців с. Закупне.

• Закупно // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 326. (пол.)
• Кругляк Ю. М. Ім'я вашого міста : Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К. : Наукова думка, 1978. — 152 с. — С. 51.
• Географічна енциклопедія України. — Т. 2. — К., 1990. — С. 18.
• Облікова картка на сайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}