Звіринецька вулиця (Київ)

Звіри́нецька ву́лиця — вулиця в Печерському районі м. Києва, місцевості Звіринець, Бусове поле. Пролягає від Тимірязєвської вулиці (двічі, утворюючи напівкільце).

Звіринецька вулиця
Київ
Місцевість Звіринець, Бусове поле
Район Печерський
Назва на честь місцевості Звіринець
Колишні назви
246-а Нова, Новозвіринецька
Загальні відомості
Протяжність 1,6 км
Координати початку 50°24′50″ пн. ш. 30°33′24″ сх. д.
Координати кінця 50°24′17″ пн. ш. 30°33′38″ сх. д.
Поштові індекси 01014
Транспорт
Найближчі станції метро  «Дружби народів»
 «Видубичі»
Автобуси А 62 (на початку — по Бастіонній вулиці)
Тролейбуси

Тр 14 (на початку — по Бастіонній вулиці);

38 (у кінці — по Залізничному шосе)
Найближчі залізничні станції з. п. Видубичі, з. п. Видубичі-Трипільські
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Забудова малоповерхова садибна, багатоповерхова 1950-х—2000-х років
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10576
У проєкті OpenStreetMap r1225931
Мапа
 Звіринецька вулиця у Вікісховищі

Прилучаються вулиці Ржищівська, Омелютинська, Дубенська, Лізи Чайкіної, Добролюбова, Вільшанська, Правобережна, Миколи Соловцова (двічі), Сорочинська (двічі), провулки Вільшанський, Добролюбова, Сніжнянський, Новоселицький, Ясеневий, Кленовий та Звіринецький.

Історія

Вулиця виникла у 1-й половині XX століття під назвою 246-а Нова, з 1944 року — Новозвіринецька[1]. Сучасна назва — з 1955 року, від урочища Звіринець.

За Генеральним планом Києва 1935 року Звіринецьку вулицю мали значно розширити, перетворивши її на трасу, що з'єднувала б Печерськ і район сучасної Видубицької розв'язки, а також у даній місцевості планували звести низку науково-дослідних інститутів. Однак ці плани так і не були втілені в життя[2].

Забудова

Садибну забудову вздовж останнього кварталу сучасної Звіринецької вулиці фіксує ще мапа Києва 1925 року[3]. У 1930-х роках, із зростанням населення місцевість між вулицями Звіринецькою та Тимірязєвською починає активно забудовуватися малоповерховими садибами, у кварталі між вулицями Звіринецькою, Буслівською, Правобережною і Соловцова зводять 5 двоповерхових будинків на кілька квартир, втім, знесених у 1960-х—1980-х роках[3]. У 1958 році на Звіринецькій збудували перший у даній місцевості триповерховий житловий будинок (№ 65-А), ще один такий будинок звели у 1962 році (№ 63)[4]. Наступного, 1963 року під № 65 збудували перший в даній місцевості п'ятиповерховий житловий будинок за типовим проєктом 1-438-5 (буд. № 65), у 1974 році — перший десятиповерховий із нежитловим першим поверхом будинок за проєктом Діпроміста 1-447С-25 (буд. № 63-А)[4]. У 1980 році поруч, під № 61, за проєктом 1-464А-51 КиївЗНДІЕП побудували ще один житловий дев'ятиповерховий будинок[4].

За незалежної України висотне будівництво на Звіринецькій вулиці продовжилося: у 1998 році тут звели перший у даній місцині 15-поверховий будинок (№ 61-А), у 2008 році під № 51 збудували найвищий (станом на 2021 рік) будинок у цій місцевості — житловий комплекс «Тріумф» (інша назва — «Звіринецькі вежі»), що складається із секцій на 14 і 25 поверхів, у 2013 році — дев'ятиповерховий житловий будинок за адресою Звіринецька, 47[5]. Під № 72 з середини 2010-х зводиться 24-поверховий із 6-рівневим паркінгом у стилобаті житловий комплекс Edelweiss House.

Цікаві факти
  • Назву Звіринецька вулиця деякий час мала вулиця Єжи Ґедройця.
  • Звіринецька вулиця є своєрідним «піонером» забудови: тут збудували першу в цій місцевості триповерхівку, першу п'ятиповерхівку, першу десятиповерхівку, перший висотний будинок на 15 поверхів, а також житловий комплекс «Тріумф», який станом на 2021 рік є найвищим будинком у цьому мікрорайоні[6].

Примітки
  1. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  2. Широчин, Михайлик, 2021, с. 51.
  3. Широчин, Михайлик, 2021, с. 50.
  4. Широчин, Михайлик, 2021, с. 52.
  5. Широчин, Михайлик, 2021, с. 53.
  6. Широчин, Михайлик, 2021, с. 52-53.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.