Змієнко Всеволод Юхимович

Все́волод Юхи́мович Зміє́нко (нар. 16 жовтня 1886, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 30 жовтня 1938, Варшава, Польська Республіка) — генерал-хорунжий Армії УНР. Визначний військовий діяч Армії УНР, один з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі. Під час перебування в еміграції у Польщі працював у Генеральному штабі Армії УНР, упродовж 1928 –1936 років очолював підрозділи розвідки і контррозвідки, підготував основні концептуальні засади розвідки, вважаючи її «мозковою клітиною» штабу.[1]

Всеволод Змієнко
 Генерал-хорунжий
Всеволод Змієнко
Загальна інформація
Народження 16 жовтня 1886(1886-10-16)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть 30 жовтня 1938(1938-10-30) (52 роки)
Варшава, Польська Республіка
Поховання Православний цвинтар у Варшаві
Військова служба
Приналежність  УНР
Вид ЗС  Армія УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзині
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Георгіївська зброя
 Змієнко Всеволод Юхимович у Вікісховищі

Життєпис

Всеволод Юхимович Змієнко народився 16 жовтня 1886 року в місті Одесі.

У російській армії

Закінчив Перше Київське Костянтинівське військове училище (1907 рік), Миколаївську академію Генерального штабу (1913 рік). Після закінчення академії служив у 59-му піхотному Люблінському полку (Одеса) для здобуття ротного командного цензу. У складі полку вирушив на фронт.

У бою 26 серпня 1914 року був поранений (за цей бій 10 листопада 1915 року Всеволод Юхимович був нагороджений Георгіївською зброєю). Після одужання — молодший ад'ютант штабу 39-го армійського корпусу. З 14 червня 1917 року — начальник штабу 83-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.


На службі Україні

З 20 грудня 1917 року — начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії військ Центральної Ради.

З 1 березня 1918 року — військовий комендант Одеси. З 15 березня 1918 року — голова військового відділу Головного комітету Херсонщини, Таврії та Катеринославщини. З квітня 1918 року — голова демобілізаційного комітету на Херсонщині. Згодом — помічник губернського коменданта Херсонщини.

З 13 грудня 1918 року — начальник штабу 3-го Херсонського корпусу. З 10 лютого 1919 року — в.о. командувача Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З березня 1919 року — командувач східного фронту у складі Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 06-07.1919 року — голова комісії з ліквідації справ Східного фронту. З липня 1919 року — начальник штабу 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР.

1 грудня 1919 року був інтернований польською владою у Луцьку. З 8 лютого 1920 року — начальник штабу 1-ї (з 21 березня 1920 року — 6-ї січової стрілецької) дивізії, що формувалася у фортеці Брест-Литовський із вояків Дієвої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 року. 21 квітня 1920 року був підвищений до рангу полковника.

На посаді начальника штабу — заступника коменданта гарнізону (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) полковника УНР Марка Безручка, брав участь в обороні польського міста Замостя з 28 серпня до 2 вересня 1920 року, яка призвела до поразки 1-ї кінної армії Будьонного.

З 1921 року — генерал-хорунжий.

З березня 1927 року — начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. Помер та похований на цвинтарі «Воля»[2] у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Марка Безручка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

У 1928 році генерал-хорунжий Всеволод Змієнко став головою громадського суду Українського центрального комітету в Польщі, одночасно відповідаючи за розвідку та контррозвідку. Крім того, Змієнко активно допомагав українським військовим емігрантам знайти себе в нових умовах життя, влаштовуючи їх на роботу, навчання чи просто допомагаючи грішми.[3]


Родина

Був одружений з Піамою Дмитрівною, донькою генерала Скляревського, з якою мав трьох дітей: Всеволода, Олега та Галину. Дружина рано померла, і догляд за дітьми взяла на себе її сестра Марія, дружина генерала Рябініна-Скляревського.

Його донька Галина Всеволодівна Сенишин — відомий публіцист, журналістка та громадська діячка.

Вшанування пам'яті
  • Провулок Всеволода Змієнка в його рідній Одесі.
  • Вулиця Всеволода Змієнка у місті Київ.

Примітки
  1. Галерея Слави. Видатні розвідники Української національної революції 1917-1921 рр.. СЗРУ (uk-UA). 22 січня 2019. Процитовано 17 серпня 2020.
  2. «Незнаному козакові». Православне кладовище Армії УНР «Історична правда» від 22-04-2011
  3. Розвідник Армії Української Народної Республіки Змієнко Всеволод Юхимович. gur.gov.ua. Процитовано 17 серпня 2020.

Посилання

Література та джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.