Зофія Коссак-Щуцька

Зофія Коссак-Щуцька (пол. Zofia Kossak-Szczucka; *10 серпня 1889(18890810),[6] Космін — †9 квітня 1968, Бельсько-Бяла) — польська письменниця, учасниця руху Опору організації «Жеґота» (пол. Żegota).

Зофія Коссак-Щуцька
Zofia Kossak-Szczucka
Зофія Коссак-Щуцька
Народилася 10 серпня 1889(1889-08-10)[1][2]
Косьмін, Ґміна Жижин, Пулавський повіт, Люблінське воєводство, Польща
Померла 9 квітня 1968(1968-04-09)[3][4][5] (78 років)
Бельсько-Бяла, Сілезьке воєводство[3]
Поховання Сілезьке воєводство
Країна  Польща
Національність поляки
Діяльність письменниця
Сфера роботи роман
Alma mater Школа красних мистецтв у Варшавіd
Мова творів польська[4]
Magnum opus Пожежа, Золота свободаd, Хрестоносці, Зброяр Орбано, Бурштин, Без зброїd і Король прокаженихd
Членство Польський PEN Clubd і Związek Zawodowy Literatów Polskichd
Конфесія латинська церква[2]
Рід Коссаки гербу Кос
Батько Tadeusz Kossakd
Родичі François Rossetd
Діти Anna Szatkowskad
Нагороди
 Зофія Коссак-Щуцька у Вікісховищі

Біографія

Походила з родини родині Коссаків гербу Кос[7]. Донька Тадеуша Коссака і внучка Юліуша Коссака. Дитинство і молодість провела на Любельщині та на Волині.

На початках навчалась удома, згодом у 1906 працювала вчителькою у Варшаві. Навчалась у варшавській школі прекрасних мистецтв та у цій же галузі у Женеві. 1915 року вийшла заміж за Стефана Щуцького, після одруження жила на Волині, тут пережила часи радянсько-української війни. По смерті першого чоловіка у 1921 жила у Ґурках Великих (пол. Górki Wielkie). 1925 року вийшла заміж за Зиґмунта Шатковського.

У часі II світової війни була у Варшаві, проводячи конспіративну та доброчинну діяльність. Була співредактором першої підпільної газети Polska Żyje, належала до ініціаторів Жеґоти (пол. Rada Pomocy Żydom).

У серпні 1942 опублікувала свій відомий протест. За цю діяльність, по війні одержала медаль Праведника народів світу. У цьому зверненні, що прозвучало в серпні 1942 року, говорилося:

У Варшавському гетто, відокремленому стіною від світу, кілька сот тисяч смертників чекають смерті. У них немає надії на порятунок. До них ніхто не прийде на допомогу. Кількість убитих євреїв перевалила за мільйон, і ця цифра збільшується з кожним днем. Гинуть всі. Багаті і бідні, старці, жінки, чоловіки, молодь, грудні діти … Вони винні лише в тому, що народилися євреями, засудженими Гітлером до знищення. Світ дивиться на ці злочини, найстрашніші з усіх, що бачила історія, і мовчить … Далі не можна терпіти. Той, хто мовчить перед фактом вбивства, той сам стає посібником вбивці. Хто не засуджує — той дозволяє. Тому піднімемо голос ми, поляки-католики. Наші почуття щодо євреїв не зміняться. Ми як і раніше вважаємо їх політичними, економічними та ідейними ворогами Польщі. Більше того, ми віддаємо собі звіт в тому, що вони ненавидять нас більше, ніж німців, що покладають на нас провину за своє нещастя. Чому, на якій підставі, — це залишається таємницею єврейської душі, невпинно підтверджується фактами. Усвідомлення цих почуттів не звільняє нас від обов'язку засудити злочини … У завзятому мовчанні міжнародного єврейського співтовариства, в вивертах німецької пропаганди, яка прагне скинути провину за різанину євреїв на литовців і поляків, ми відчуваємо ворожу для нас акцію[8].

У 1943 заарештована і відправлена спочатку до варшавської в'язниці Pawiak, де була засуджена на смерть, потім ув'язнена у концтаборі Аушвіц, (спогади про концтабір написала у книжці «З безодні: спогади про табір»[9]).

Звільнена у 1944 завдяки старанням підпілля, взяла участь у варшавському повстанні.

У червні 1945 Зофію Коссак викликав Якуб Берман, новий польський міністр внутрішніх справ, єврей. Він настійно порадив їй негайно покинути країну. Це робилося для її захисту: міністр знав, що його уряд буде робити з не-комуністами, і він знав від свого брата, Адольфа Бермана, що Зофія зробила для збереження життя багатьох євреїв. Так він врятував життя Зофії. У 1945 скерована з місії Польського Червоного Хреста до Лондону, залишилася на еміграції протягом 12 років, господарюючи з чоловіком на фермі і продовжуючи письменницьку працю.

Після закінчення сталінського періоду і повернення до Польщі у 1957, оселилась знову у Ґурках Великих. Як публіцистка співпрацювала передусім з католицькою пресою. Більшість її історичних повістей набуло популярності серед дітей.

Померла 1968 року у Бєльсько-Бялій.

Доробок

Примітки
  1. https://web.archive.org/web/20070927181637/http://www.zofiakossak.pl/aktualnosci/?nzw=info&nr=20
  2. The Righteous Among the Nations Database
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119037254 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. The Fine Art Archive — 2003.
  6. Zofia Kossak (пол.)
  7. Дещо про походження Юліяна Коссака.
  8. Парадоксы польско-еврейских отношений (рос.)
  9. Z otchłani: wspomnienia z lagru / Zofia Kossak. — Częstochowa: Wydaw. Księgarni Wł. Nagłowskiego, 1946. — [2], 258, [3] s. ; 19 cm

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.