Зільбер Лев Олександрович

Народився 15 (27) березня 1894 року в родині капельмейстера 96-го піхотного Омського полку Абеля Абрамовича Зільбера і його дружини — уродженої Хани Гіршевни (Ганни Григорівни) Дессон, власниці музичних магазинів. Є[2] відомості, що, на відміну від молодшого брата, Веніаміна (письменник Веніамін Каверін), він народився не в Пскові, а в селі Медведь Медведської волості Новгородського повіту (нині входить до Медведського сільського поселення).

Усього в родині було шестеро дітей — Мірьям, Лея, Лев, Давид, Олександр і Веніамін. Старша сестра Мірьям (в заміжжі Міра Олександрівна Руммель, 1890 — після 1988) — вийшла заміж за першого директора Народного дому ім. А. С. Пушкіна Ісаака Михайловича Руммеля. Сестра Лея (в заміжжі Олена Олександрівна Тинянова, 1892-1944) — дружина письменника і літературознавця Юрія Тинянова, однокласника Льва Зільбера. Молодші брати: військовий лікар Давид Зільбер, композитор і диригент Олександр Ручьєв (1899-1970), письменник Веніамін Каверін (1902-1989).

У 1912 році Лев зі срібною медаллю закінчив Псковську губернську гімназію (як і інший його однокласник і довічний друг Август Летавет) і поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. У 1915 році перевівся на медичний факультет Московського університету, отримавши дозвіл одночасно відвідувати заняття на природничому відділенні, і закінчив його в 1919 році.

З 1921 року працював в інституті мікробіології Наркомздоров'я в Москві.

У 1928 році одружився з Зінаїдою Віссаріонівною Єрмольєвою. Перші місяці після весілля Зільбер і Єрмольєва провели, працюючи в Інституті Пастера (Франція) та Інституті Коха (Німеччина).

У 1929 році прийняв пропозицію зайняти посаду директора Азербайджанського інституту мікробіології і завідувача кафедри мікробіології медичного інституту в Баку.

Керував придушенням спалаху чуми в Нагірному Карабасі в 1930 році[3]. Після повернення в Баку був представлений до ордена Червоного Прапора і незабаром заарештований за звинуваченням у диверсії з метою заразити чумою населення Азербайджану. Був випущений через 4 місяці (можливо, за клопотанням Максима Горького, до якого звернувся молодший брат Льва Зільбера письменник Веніамін Каверін[2], можливо, завдяки турботам колишньої дружини, Зінаїди Єрмольєвої).

Після звільнення Л. А. Зільбер працював у Москві, очолюючи кафедру мікробіології в Центральному інституті удосконалення лікарів та завідуючи мікробіологічним відділом Державного науково-контрольного інституту Наркомздоров'я РРФСР ім. Тарасевича. У 1934 році домігся створення Центральної вірусної лабораторії при Наркомздоров'я РРФСР і відкриття відділу вірусології в Інституті мікробіології АН СРСР.

У 1935 році одружився з Валерією Петрівною Кисельовою.

У 1937 році керував далекосхідною експедицією Наркомздоров'я СРСР із вивчення невідомого інфекційного захворювання центральної нервової системи. В ході роботи експедиції була з'ясована природа захворювання — кліщового енцефаліту — та запропоновано методи боротьби з ним.

Відразу після повернення був арештований за доносом про спробу зараження Москви енцефалітом через міський водогін і повільну розробку ліків для лікування хвороби. Перебуваючи в ув'язненні, Зільбер частину строку відбував у таборах на Печорі, де в умовах тундри з ягелю отримав дріжджовий препарат проти пелагри і врятував життя сотням ув'язнених, що гинули від повного авітамінозу. Отримано авторське свідоцтво на винахід. Свідоцтво було записане на ім'я «НКВД».

У 1939 році звільнений і став завідувачем відділу вірусології в Центральному Інституті епідеміології і мікробіології Наркомздоров'я СРСР, однак у 1940 році був заарештований втретє. Відмовляв на неодноразові пропозиції працювати над бактеріологічною зброєю. Згадавши про вміння Зільбера отримувати спирт з ягелю, керівництво спрямувало його до хімічної «шарашки», де він почав дослідження раку. За махорку ув'язені ловили Зільберу мишей і щурів для експериментів. В ході досліджень сформулював нову концепцію походження ракових пухлин. У своєму первісному вигляді (1944-1945) вона базувалася на двох основних положеннях: пухлини мають вірусне походження, але вірус лише ініціює пухлину в пухлинній прогресії.

У березні 1944 року, напередодні 50-річчя Зільбера, його звільнили, мабуть, завдяки листу про невинність вченого, направленому на ім'я Сталіна і підписаному Головним хірургом Червоної Армії Миколою Бурденком, віце-президентом АН СРСР Леоном Орбелі, письменником Веніаміном Каверіним (рідним братом Льва Зільбера), біохіміком Володимиром Енгельгардтом і Зінаїдою Єрмольєвою (авторкою радянського пеніциліну і колишньою дружиною Зільбера), яка і була ініціатором звернення. На думку самого Зільбера[4], лист, найімовірніше, не дійшов до адресата, але викликав замішання у високих кабінетах НКВС. Після звільнення одразу ж публікує свою концепцію походження ракових пухлин в газеті «Известия».

Влітку 1945 року знайшов і вивіз до СРСР сім'ю — дружину, сестру дружини і двох синів, що вціліли в німецьких робочих таборах, де вони провели 3,5 року.

Того ж року обраний дійсним членом щойно створеної Академії медичних наук СРСР, призначений науковим керівником Інституту вірусології АМН СРСР і очолив відділ вірусології та імунології пухлин Інституту епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб АМН СРСР, де і працював всі наступні роки.

Після звільнення отримав Сталінську премію.

Помер 10 листопада 1966 року. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка 6).

Діти Зільбера згодом стали відомими вченими: Лев Львович Кисельов (1936-2008) — молекулярний біолог, академік РАН, і Федір Львович Кисельов (1940-2016)— молекулярний біолог, фахівець з канцерогенезу, член-кореспондент РАМН. Дружина його брата Олександра (Катерина Іванівна Зільбер, 1904-1963) у другому шлюбі була одружена з драматургом Євгеном Шварцем[5]. Брат — Давид Олександрович (Абелевич) Зільбер (1897-1967), гігієніст, завідувач кафедри загальної та військової гігієни, декан медико-профілактичного факультету Пермського медичного інституту[6], автор книги «Гігієна аптеки» (1962), підручника для фармацевтичних факультетів «Гігієна» (1970).

Лев Олександрович Зільбер — автор наукового відкриття «Нові властивості патогенності опухолетвірних вірусів», яке занесено до Державного реєстру відкриттів СРСР під № 53 з пріоритетом від 27 травня 1957 року[7].

В 1967 році за відкриття патогенності вірусу курячої саркоми Рауса для інших класів тварин Л. А. Зільберу посмертно присуджена Державна премія СРСР (спільно з Р. Я. Свєт-Молдавським).

• Орден Леніна
• Орден Трудового Червоного Прапора
• Медалі

• 1928 — «Параиммунитет». — М.;
• 1946 — «Вирусная теория происхождения злокачественных опухолей». — М.;
• 1956 — «Учение о вирусах». — М.;
• 1958 — «Основы иммунологии». — 3-е изд. — М.

• Киселёв Л. Л., Левина Е. С. Лев Александрович Зильбер (1894—1966): жизнь в науке. — М. : Наука, 2004. — 698 с. — (Научно-биографическая серия) — 400 прим. — ISBN 5-02-032751-4.

• Юрій Віленський. Лев Зільбер: ВРЯТОВАНИЙ ЛЮБОВ'Ю // Газета «Дзеркало тижня», № 39 (464) 11-17 жовтня 2003
• Л. Л. Кисельов, Р. В. Абелев, Ф. Л. Кисельов. Лев Зільбер — творець вітчизняної школи медичних вірусологів // Вісник Російської Академії наук, тому 73, № 7, с. 647-659 (2003)
• Ст. Каверін. Старший брат
• А. Чахоян. Єдиний випадок в історії, коли Сталін вибачався
• Ольга Волкова. «Смерть обходить задвірки науки» — стаття про долю Льва Зільбера і Зінаїди Єрмольєвої.