Кадочникова Лариса Валентинівна
Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна (нар. 30 серпня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянська і українська акторка театру і кіно, лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991). Народна артистка України (1992). Член Національної Спілки кінематографістів України.
| Кадочникова Лариса Валентинівна | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Лариса Кадочникова у 2014 | ||||||||
| Лариса Кадочникова у 2014 | ||||||||
| Ім'я при народженні | Кадочникова Лариса Валентинівна | |||||||
| Народилася |
30 серпня 1937 (84 роки) Москва, СРСР | |||||||
| Громадянство |
 СРСР Україна | |||||||
| Діяльність | акторка, художниця | |||||||
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||||||
| Заклад | Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки | |||||||
| Роки діяльності | з 1959 — тепер. час | |||||||
| Звання |
| |||||||
| Провідні ролі | «Тіні забутих предків» | |||||||
| IMDb | nm0434389 | |||||||
| Нагороди та премії | ||||||||
| ||||||||
|
| ||||||||
 Кадочникова Лариса Валентинівна у Вікісховищі | ||||||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||||||
Біографія
Народилася в родині художника та режисера Валентина Івановича Кадочникова і акторки Ніни Улянівни Алісової. Батько помер 1942 року в Алма-Аті від запалення легенів. Мама — лауреат Сталінської премії за роль Пусі у фільмі «Райдуга», заслужена артистка РРФСР. Молодший брат — кінооператор Вадим Алісов, народний артист Росії[1]. Відомий по роботі у фільмах Е. Рязанова «Вокзал для двох», «Жорстокий романс», «Забута мелодія для флейти» тощо.
1955 року поступила на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. Займалася у майстерні Ольги Пижової і Бориса Бібікова.
1959 року дебютувала у кіно, зіграла у фільмі «Василь Суриков» дружину художника.
1961 року завершила навчання і несподівано потрапила до театру «Современник», допомагала знайомому показати етюд. Галина Волчек відмовила актору, а Ларису Кадочникову взяли до трупи Олега Єфремова.
Навесні 1963 року поїхала в Карпати у складі знімальної групи Сергія Параджанова. Зіграла Марічку в «Тінях забутих предків»
З 1964 року була актрисою Київського театру російської драми імені Лесі Українки.
- Інші театри
- «Чайка» Антона Чехова; реж. Віктор Кошель — Ірина Миколаївна Аркадіна, актриса (Київський класичний художній альтернативний театр)
Особисте життя
Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук.[2]
Фільмографія
| Проєкт | Рік | Роль |
|---|---|---|
| Василь Суриков | 1959 | дружина художника |
| Мічман Панін | 1960 | Жозефіна |
| Воскресіння | 1961 | Дячиха |
| Час, уперед | 1965 | Катя |
| Вулиця Ньютона, будинок 1 | 1963 | Лариса |
| Тіні забутих предків | 1964 | Марічка |
| Криниця для спраглих | 1965 | Соломія, Параска |
| Вечір на Івана Купала | 1968 | Підорка |
| Комісари | 1969 | вчителька Шура |
| Білий птах з чорною ознакою | 1971 | Дана |
| Наперекір усьому | 1972 | Бояна |
| Червоний агат | 1973 | Ганнуся |
| Мріяти і жити | 1974 | Марія |
| Важкі поверхи | 1974 | Віра |
| На край світу… | 1975 | лікар |
| Час — московський | 1976 | Ганна |
| Припустимо, ти капітан | 1976 | мати |
| Море | 1978 | Віра |
| Зліт | 1979 | Варвара Євграфівна |
| Червоне поле | 1980 | Кіра |
| Чорна курка, або Підземні жителі | 1980 | мати |
| Історія одного кохання | 1981 | Ганна Олександрівна |
| Нехай він виступить | 1981 | Маргарет |
| Блакитна троянда | 1988 | |
| Київські прохачі | 1992 | |
| Дідусь моєї мрії | 2005 | |
| Сьоме небо | 2006 | |
| Сюрприз | 2008 | |
| Мама напрокат | 2010 | |
| Наречена мого друга | 2012 | |
| Політ метелика | 2012 | |
| Порох і дріб | 2012 | |
| Шеф поліції | 2013 | |
| F63.9 Хвороба кохання | 2013 | пані з таксою |
| Турецький транзит | 2014 | |
| Офіцерські дружини | 2015 |
Нагороди
Нагороди та номінації
| Рік | Категорія | Робота | Результат |
|---|---|---|---|
| Національна кінопремія «Золота дзиґа» | |||
| 2017 | Премія за внесок у розвиток українського кінематографа | Нагорода | |
| Київська пектораль | |||
| 1996 | Найкраще виконання жіночої ролі | Вдови | Номінація |
| 2018 | Визначний внесок у театральне мистецтво | Нагорода | |
| Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття» | |||
| 2010 | Знакова постать | Нагорода | |
Державні премії
- Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка у галузі кінематографії 1991 року — за художній фільм «Тіні забутих предків» Київської ордена Леніна кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка (у складі колективу)[3]
- Народний артист України (1992)
- Орден «За заслуги» III ст. (19 серпня 1997) — за визначні досягнення у праці, що сприяють економічному, науково-технічному і соціально-культурному розвиткові України, та з нагоди шостої річниці незалежності України[4]
- Народний артист Росії (2004)
- Орден «За заслуги» II ст. (20 серпня 2007) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 16-ї річниці незалежності України[5]
- Орден «За заслуги» I ст. (27 березня 2013) — за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру[6]
Примітки
- Почему мы должны ненавидеть? / Радіо «Свобода», 16.03.2014. Архівовано 12.03.2014, у Wayback Machine. (рос.)
- Лариса Кадочникова: «Через Іллєнка я пішла зі „Современника“, а він повівся зі мною несправедливо» // [[Високий замок (газета)|Високий замок]], 15.08.2013. Архів оригіналу за 21.12.2016. Процитовано 10.12.2016.
- Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 лютого 1991 р. № 52 «Про присудження Державних премій Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року». Архів оригіналу за 14 березня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
- Указ Президента України № 841/97 від 19 серпня 1997 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 27 березня 2013.
- Указ Президента України № 715/2007 від 20 серпня 2007 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України». Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 27 березня 2013.
- Указ Президента України № 163/2013 від 27 березня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва». Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 14 березня 2021.
Посилання
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кадочникова Лариса Валентинівна
- Биография Ларисы Кадочниковой
Джерела
- «Кіномистецтво України в біографіях»
- Актеры советского кино. Вып. 9-й, Москва, 1973. — С. 120—236, 299. (рос.)
- Kino, Riga, 1980
- Спілка кінематографістів України, Київ, 1985. — С. 67.
- Кино: Энциклопедичиский словарь. Москва, 1987. — С. 163.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 283.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 281.
- Хто є хто в Україні, Київ, 1997. — С. 198—199.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія, Київ, 1999. — С. 589—590.
- На сайті про акторів радянського кіно.
- Лариса Кадочникова. 1. Мадонна над Черемошем. Укрінформ. Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 14 березня 2021.
- Лариса Кадочникова. 2. Я — не служниця часу. Укрінформ. Процитовано 14 березня 2021.
- Кадочникова Лариса Валентинівна. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.. Архів оригіналу за 21 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.