Кадочникова Лариса Валентинівна
Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна (нар. 30 серпня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянська і українська акторка театру і кіно, лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991). Народна артистка України (1992). Член Національної Спілки кінематографістів України.
Кадочникова Лариса Валентинівна | ||||
---|---|---|---|---|
![]() Лариса Кадочникова у 2014 | ||||
Лариса Кадочникова у 2014 | ||||
Ім'я при народженні | Кадочникова Лариса Валентинівна | |||
Народилася |
30 серпня 1937 (84 роки) Москва, СРСР | |||
Громадянство |
![]() ![]() | |||
Діяльність | акторка, художниця | |||
Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії | |||
Заклад | Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки | |||
Роки діяльності | з 1959 — тепер. час | |||
Звання |
| |||
Провідні ролі | «Тіні забутих предків» | |||
IMDb | nm0434389 | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
![]() | ||||
![]() |
Біографія
Народилася в родині художника та режисера Валентина Івановича Кадочникова і акторки Ніни Улянівни Алісової. Батько помер 1942 року в Алма-Аті від запалення легенів. Мама — лауреат Сталінської премії за роль Пусі у фільмі «Райдуга», заслужена артистка РРФСР. Молодший брат — кінооператор Вадим Алісов, народний артист Росії[1]. Відомий по роботі у фільмах Е. Рязанова «Вокзал для двох», «Жорстокий романс», «Забута мелодія для флейти» тощо.
1955 року поступила на акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. Займалася у майстерні Ольги Пижової і Бориса Бібікова.
1959 року дебютувала у кіно, зіграла у фільмі «Василь Суриков» дружину художника.
1961 року завершила навчання і несподівано потрапила до театру «Современник», допомагала знайомому показати етюд. Галина Волчек відмовила актору, а Ларису Кадочникову взяли до трупи Олега Єфремова.
Навесні 1963 року поїхала в Карпати у складі знімальної групи Сергія Параджанова. Зіграла Марічку в «Тінях забутих предків»
З 1964 року була актрисою Київського театру російської драми імені Лесі Українки.
- Інші театри
- «Чайка» Антона Чехова; реж. Віктор Кошель — Ірина Миколаївна Аркадіна, актриса (Київський класичний художній альтернативний театр)
Особисте життя
Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук.[2]
Фільмографія
Проєкт | Рік | Роль |
---|---|---|
Василь Суриков | 1959 | дружина художника |
Мічман Панін | 1960 | Жозефіна |
Воскресіння | 1961 | Дячиха |
Час, уперед | 1965 | Катя |
Вулиця Ньютона, будинок 1 | 1963 | Лариса |
Тіні забутих предків | 1964 | Марічка |
Криниця для спраглих | 1965 | Соломія, Параска |
Вечір на Івана Купала | 1968 | Підорка |
Комісари | 1969 | вчителька Шура |
Білий птах з чорною ознакою | 1971 | Дана |
Наперекір усьому | 1972 | Бояна |
Червоний агат | 1973 | Ганнуся |
Мріяти і жити | 1974 | Марія |
Важкі поверхи | 1974 | Віра |
На край світу… | 1975 | лікар |
Час — московський | 1976 | Ганна |
Припустимо, ти капітан | 1976 | мати |
Море | 1978 | Віра |
Зліт | 1979 | Варвара Євграфівна |
Червоне поле | 1980 | Кіра |
Чорна курка, або Підземні жителі | 1980 | мати |
Історія одного кохання | 1981 | Ганна Олександрівна |
Нехай він виступить | 1981 | Маргарет |
Блакитна троянда | 1988 | |
Київські прохачі | 1992 | |
Дідусь моєї мрії | 2005 | |
Сьоме небо | 2006 | |
Сюрприз | 2008 | |
Мама напрокат | 2010 | |
Наречена мого друга | 2012 | |
Політ метелика | 2012 | |
Порох і дріб | 2012 | |
Шеф поліції | 2013 | |
F63.9 Хвороба кохання | 2013 | пані з таксою |
Турецький транзит | 2014 | |
Офіцерські дружини | 2015 |
Нагороди
Нагороди та номінації
Рік | Категорія | Робота | Результат |
---|---|---|---|
Національна кінопремія «Золота дзиґа» | |||
2017 | Премія за внесок у розвиток українського кінематографа | Нагорода | |
Київська пектораль | |||
1996 | Найкраще виконання жіночої ролі | Вдови | Номінація |
2018 | Визначний внесок у театральне мистецтво | Нагорода | |
Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття» | |||
2010 | Знакова постать | Нагорода | |
Державні премії
- Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка у галузі кінематографії 1991 року — за художній фільм «Тіні забутих предків» Київської ордена Леніна кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка (у складі колективу)[3]
- Народний артист України (1992)
- Орден «За заслуги» III ст. (19 серпня 1997) — за визначні досягнення у праці, що сприяють економічному, науково-технічному і соціально-культурному розвиткові України, та з нагоди шостої річниці незалежності України[4]
- Народний артист Росії (2004)
- Орден «За заслуги» II ст. (20 серпня 2007) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 16-ї річниці незалежності України[5]
- Орден «За заслуги» I ст. (27 березня 2013) — за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Міжнародного дня театру[6]
Примітки
- Почему мы должны ненавидеть? / Радіо «Свобода», 16.03.2014. Архівовано 12.03.2014, у Wayback Machine. (рос.)
- Лариса Кадочникова: «Через Іллєнка я пішла зі „Современника“, а він повівся зі мною несправедливо» // [[Високий замок (газета)|Високий замок]], 15.08.2013. Архів оригіналу за 21.12.2016. Процитовано 10.12.2016.
- Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 лютого 1991 р. № 52 «Про присудження Державних премій Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року». Архів оригіналу за 14 березня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
- Указ Президента України № 841/97 від 19 серпня 1997 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 27 березня 2013.
- Указ Президента України № 715/2007 від 20 серпня 2007 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України». Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 27 березня 2013.
- Указ Президента України № 163/2013 від 27 березня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва». Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 14 березня 2021.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кадочникова Лариса Валентинівна
- Биография Ларисы Кадочниковой
Джерела
- «Кіномистецтво України в біографіях»
- Актеры советского кино. Вып. 9-й, Москва, 1973. — С. 120—236, 299. (рос.)
- Kino, Riga, 1980
- Спілка кінематографістів України, Київ, 1985. — С. 67.
- Кино: Энциклопедичиский словарь. Москва, 1987. — С. 163.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. — С. 283.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 281.
- Хто є хто в Україні, Київ, 1997. — С. 198—199.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія, Київ, 1999. — С. 589—590.
- На сайті про акторів радянського кіно.
- Лариса Кадочникова. 1. Мадонна над Черемошем. Укрінформ. Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 14 березня 2021.
- Лариса Кадочникова. 2. Я — не служниця часу. Укрінформ. Процитовано 14 березня 2021.
- Кадочникова Лариса Валентинівна. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.. Архів оригіналу за 21 березня 2021. Процитовано 21 березня 2021.