Каніж

Поблизу села розташоване родовище каоліну.

Каніж відомий з початку XVIII століття як запорізьке поселення Три Байраки. Теперішню назву село отримало за назвою південноугорського міста Нодьканіж, коли на цих землях поселили колоністів з Балкан. В заснуванні Канежа у 1751 році взяли участь 32 сербські та півтори сотні молдовських сімей.

У 1752—1764 роках тут знаходилась Десята рота новосербського кінного Гусарського полку. Інші назви: Трьохбуйрачний шанець, Каніш (сербський аналог — Кањижа). Поряд із селом розташовувався земляний шанець.

Станом на 1772 рік, у Канізькому шанці існувала дерев'яна однопрестольна Трьохсвятительська церква, священиком якої з 1765 року був Симеон Богославський. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню.[2]

У другій половині XVIII століття населення села збільшилось через приплив селян-втікачів з Київщини та Полтавщини. Після ліквідації Нової Сербії Каніж став казенним селом.

У 1820 році Каніж був перетворений на військове поселення. Тут було створено тимчасову робочу роту і кінну роз'їзну станцію.

1854 року в селі проживало 1850 мешканців, з них 68 осіб мали по дві й більше пар волів, а 130 — одну пару. 187 селян не мали худоби і були змушені її винаймати.

Після скасування військових поселень у 1857 році мешканців Канежа було переведено на становище державних селян. На той час у селі налічувалося 296 господарств і проживало 2108 чоловік.

1859 року у селі південних^[яких?] селян Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 2108 осіб (1097 чоловічої статі та 1011 — жіночої), налічувалось 296 дворових господарств, існувала православна церква[3].

Після реформи 1861 року в Канежі прискорився розвиток дрібної промисловості. У 1885 році тут функціонувало 3 кузні, 3 олійні, 25 вітряків та 5 бондарських майстерень, у яких було зайнято 140 чоловік. Існували тут також 5 шинків та кілька невеликих бакалійних лавок. Медицина в селі залишалася відсталою: відсутність фельдшера спричиняла поширення захворювань на черевний тиф та дифтерію.

1873 року в Канежі було відкрито першу початкову школу, де навчалось 40 дітей.

Станом на 1886 рік у селі Каніж Панчівської волості мешкало 2596 осіб, налічувалось 552 дворових господарств, існували православна церква та школа[4].

У листопаді 1888 року в невеликій хатині почала працювати однокласна церковно-парафіяльна школа, закрита 1897 року через непридатність приміщення. 1896 року було засновано земську початкову школу, яку відвідували 92 дитини. 1900 року знову поновила роботу ЦПШ, де відтоді навчалось лише 10-12 дітей.

За даними 1894 року у селі та економії громадянина Стенбок-Фермора Мартоноської волості мешкало 4088 осіб (2089 чоловічої статі та 1999 — жіночої), налічувалось 811 дворових господарств, існували православна церква, земська школа на 92 учні (88 хлопчиків й 4 дівчаток), 8 лавок, гуртовий склад вина й спирта, 3 шинка, ведерна лавка, винна лавка[5].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4633 осіб (2343 чоловічої статі та 2290 — жіночої), з яких 4490 — православної віри[6].

Під час Першої світової війни через численні реквізиції та скорочення посівних площ в селі тричі відбувались заворушення, придушені кінними стражниками.

У травні 1918 року в околицях Канежа розпочалось збройне селянське повстання проти австро-німецької окупації. Кількість повсталих досягала 3 тис. осіб. Після розгрому повсталими окупаційного підрозділу повстання було придушене, 117 його учасників страчено, 8 з яких було повішено на крилах місцевого вітряка. В 1958 році в селі було встановлено пам'ятник учасникам повстання.

Австро-німецькі війська залишили Каніж у листопаді 1918 року, після чого влада в селі перейшла до військ Директорії. На початку лютого 1919 року село захопили війська РСЧА. Вже наприкінці серпня до села вступили денікінці, розстрілявши 25 селян. Радянську владу в Канежі остаточно було встановлено на початку січня 1920 року.

У 1921 році в Канежі відкрився фельдшерський пункт. На цей час тут вже існували дві початкові та семирічна школи, де працювало 16 вчителів і які відвідували близько 450 учнів. Під класні кімнати було пристосовано відремонтовані приміщення колишніх магазинів. Почали діяти хата-читальня та бібліотека.

1935 року в селі було збудовано сільський клуб на 350 місць, а в 1936 році на базі семирічки відкрилась середня школа. В 1939–1940 роках у двох початкових і середній школах Каніжа працювало 44 вчителі і навчалося 720 дітей.

Німецькі війська зайняли Каніж 1 серпня 1941 року. За період тимчасової окупації до Третього Рейху були вивезені 434 мешканці села. На фронтах Другої світової війни воювали 340 каніжан, 292 з яких загинули.

Бої за звільнення Канежа почались на початку 1944 року. Трьом німецьким танковим дивізіям протистояла частина 53-ї армії 2-го Українського фронту. Село було звільнено 11 березня 1944 року; у боях відзначився командир відділення 441-го стрілецького полку молодший сержант Н. Я. Ахріменко, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його поховано в Канежі, а на могилі встановлено меморіальну дошку.

В 1974–1977 роках у Канежі було збудовано сучасне приміщення школи.

	Файл:Хата молдован (Каніж).jpg
Каніж на військово-топографічній карті 1869 року	Житло молдован в селі Каніж (2-га половина XIX століття)	Клуня («балган»)

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[9]

• ТОВ МТС „Ятрань“ (колишнє КСП „Відродження“)
• СТОВ „Вікторія-Агро“ (колишнє КСП ім. Леніна), та інші.[10]

Через село проходить міжрайонна автомобільна дорога Т 1201.

Регулярні перевезення здійснюють рейсові автобуси сполученням:

• Новомиргород—Кропивницький
• Капітанівка—Кропивницький
• Кропивницький—Панчеве

У Канежі налічується 15 вулиць.[13] В рамках декомунізації в 2016 році деякі вулиці села було перейменовано:[14]