Панчеве

Площа села — 780,15 га.[1]

Панчеве розташоване на відстані 22 км від районного центру на узбережжі Великої Висі.

Панчеве на військово-топографічній карті 1869 року

В 1702 році на місці села була слобода Вільхуватка.

1752 року з утворенням Нової Сербії сюди переселились 220 сербських прикордонників з сім'ями. У 1752–1764 роках в поселенні знаходилась Дев'ята рота новосербського кінного Гусарського полку. Інші назви села: Вільховатський шанець, Панчов, Панчів, Панчєв (сербський аналог — Панчєво).

Станом на 1772 рік, у шанці Панчевому існувала дерев'яна двохпрестольна Миколаївська церква, священиком якої з 1760 року був Іоан Васильєв. Церква підпорядковувалась Новомиргородському духовному Правлінню. Хори церви були присвячені Покрові Богородиці.[2]

Дев'яту роту в 1827 році відвідав Тарас Шевченко, чумакуючи з батьком до Єлисаветграда.[3] Про це він згадав у повісті «Наймичка»:

«...Смотрю — опять степь, степь широкая, беспредельная. Только чуть мреет влево что-то похожее на лесок. Я спрашиваю у отца, что это видно. — Девятая рота, — отвечает он мне. Но для меня этого не довольно. Я думаю: — Что это — 9-я рота? Степь. И все степь.»[4]

Станом на 1886 рік у селі Панчівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії мешкала 3431 особа, налічувалось 758 дворових господарств, існували православна церква, школа, 4 лавки, відбувались базари по неділях[5].

Під час придушення Канізького повстання в травні-червні 1918 року загинуло 36 мешканців Панчевого.

415 мешканців села брали участь у радянсько-німецькій війні. 208 з них не повернулися з фронтів, а 350 було нагороджено орденами та медалями. В боях за звільнення Панчевого загинули 164 вояки 793-го полку 213-ї стрілецької дивізії під керівництвом Героя Радянського Союзу підполковника О. О. Вашкевича. Вони були поховані на братській могилі в центрі села[6].

У 1980-ті роки село переживало період розквіту. Тут було збудовано палац культури, ресторан «Вись», телецентр та інші об'єкти соціальної інфраструктури. Вперше в районі у Панчевому розпочав мовлення місцевий «39-й» телеканал. Було розпочато, але невдовзі згорнуто будівництво торгового центру та нового приміщення дитсадка.

У роки Голодомору 1932—1933 років населення Панчевого зменшилось з понад 6 тисяч до 252 чоловік[7].

В 1970 році населення Панчівської сільської ради становило 2926 чоловік.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2000 осіб, з яких 892 чоловіки та 1108 жінок.[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1845 осіб.[9]

В селі діють ЗОШ I–III ступенів, ДНЗ «Малятко», православна церква, сільський будинок культури, дільнична лікарня, будинок престарілих, дільничний пункт міліції, аптека та численні магазини.

У Панчевому налічується 21 вулиця:[12] В рамках декомунізації в 2016 році деякі вулиці села було перейменовано[13]:

В музеї Панчівської школи поряд з речами і рукописами письменника та краєзнавця Миколи Олександровича Стояна зберігаються літературні видання його випускників: поетична збірка «Покинута криниця» відомого в Києві лікаря-онколога Євгена Поліщука, поезії та нариси професора кафедри агрономії Центральноукраїнського технічного університету Валентина Маткевича, прозові видання заслуженого журналіста Росії та Хакасії Олеся Грека, автобіографічна книга Віктора Андрійовича Боська «Голуби та скрипка», один із розділів якої присвячений Миколі Олександровичу, а також проби пера інших його учнів, більшості з яких вже немає в живих.

• 
  Фото з музею
• 
  Фото з музею

• Маткевич Валентин Трохимович (*24 березня 1937) — рослинознавець, письменник, педагог.
• Степанов Юрій Іванович (1920) — український архітектор, заслужений архітектор УРСР[15].
• Стоян Микола Олександрович — краєзнавець, дослідник історії села.
• Чорноіваненко Анатолій Кузьмович — заслужений працівник сільського господарства України.

• Панчево (община)
• Панчівська волость

• Погода в селі Панчеве