Карл Рунге

Карл Давид Тольме Рунге (нім. Carl David Tolmé Runge; 30 серпня 1856 — 3 січня 1927) — німецький математик, фізик. Співавтор методу Рунге — Кутти в галузі, нині відомій як обчислювальна математика.

Карл Рунге
нім. Carl David Tolmé Runge
Народився	30 серпня 1856(1856-08-30)[1][2][…] Бремен, Німецький союз
Помер	3 січня 1927(1927-01-03)[1][2][3] (70 років) Геттінген, Веймарська республіка, Німецький рейх
Місце проживання	Німеччина
Країна	Німецька імперія,  Веймарська республіка
Діяльність	математик, фізик, викладач університету
Alma mater	Берлінський університет
Галузь	математика фізика
Заклад	Університет Ганновера Університет Геттінгена
Посада	професор
Звання	Професор
Ступінь	Доктор математики
Вчителі	Карл Веєрштрасс
Відомі учні	Макс Борн
Відомий завдяки:	Метод Рунге — Кутти Феномен Рунге
Діти	Iris Runged і Wilhelm Runged
Нагороди
Карл Рунге у Вікісховищі

Провів перші роки свого життя в Гавані, де його батько, Джуліус Рунге, був данським консулом. Родина пізніше переїхала до Бремена, де батько помер досить рано (1864 року).

1880 року Рунге отримав ступінь доктора математики у Берліні, де займався під керівництвом Карла Веєрштраса. 1886 року Рунге став професором у Ганновері.

Навчався в Берлінському університеті у Карла Веєрштраса, 1880 року отримав ступінь доктора філософії (Ph. D.) з математики, з 1886 року був професором математики в Ганноверському університеті. 1904 року за ініціативою Фелікса Клейна був запрошений до Геттінгенського університету Георга-Августа й очолив знов відкриту кафедру прикладної математики. Вважається історично першим німецьким математиком з цієї дисципліни.

У Геттінгені, спільно з Мартіном Кутта, розробив методи чисельного інтегрування систем звичайних диференційних рівнянь — метод Рунге — Кутти.

Його інтереси включали математику, спектроскопію, геодезію й астрономію. Окрім чистої математики, в галузі якої проводив багато експериментальних робіт, Рунге вивчав спектральні лінії різних елементів і був дуже зацікавлений у продовженні робіт із астрономічної спектроскопії.

Досліджував поведінку поліноміальної інтерполяції при підвищенні ступеня поліномів — Феномен Рунге.

У галузі функціонального аналізу досліджував апроксимовність голоморфних функцій — теорема Рунге.

Відома його робота в галузі векторного аналізу — Вектор Лапласа — Рунге — Ленца.

Пішов у відставку 1925 року.

Кратер Рунге на Місяці названий його іменем.