Карпов Володимир Васильович
Володимир Васильович Карпов (рос. Владимир Васильевич Карпов; 28 липня 1922, Оренбург — 18 січня 2010, Москва) — російський радянський письменник, публіцист і громадський діяч. Автор романів, повістей, оповідань та досліджень про Другу світову війну, зокрема про співпрацю НКВД та Гестапо з 1938 року. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1986—1988 роках. Член ЦК КПРС у 1988—1991 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Народний депутат СРСР (1989—1991). Герой Радянського Союзу (4.06.1944)
Карпов Володимир Васильович | ||||
---|---|---|---|---|
Владимир Васильевич Карпов | ||||
Карпов Володимир | ||||
Народився |
28 липня 1922[1] Оренбург, Російська СФРР | |||
Помер |
18 січня 2010 (87 років) Москва, Росія | |||
Поховання | Троєкуровське кладовище | |||
Країна |
СРСР Росія | |||
Діяльність |
письменник публіцист | |||
Alma mater | Літературний інститут імені Горького | |||
Мова творів | російська | |||
Жанр | публіцистика | |||
Членство | Спілка письменників СРСР і ЦК КПРС | |||
Партія | КПРС | |||
Нагороди | ||||
Звання | Старший лейтенант | |||
| ||||
Карпов Володимир Васильович у Вікісховищі |
Життєпис
Володимир Карпов народився в Оренбурзі 28 липня 1922, жив і навчався в школі в Ташкенті.
Навчався в Ташкентському піхотному училищі (1939–1941). Був чемпіоном Узбекистану і республік Середньої Азії з боксу в середній вазі.
У квітні 1941 року, будучи курсантом, за доносом був репресований. У 1942 році під час Німецько-радянської війни у складі штрафної роти 629 стрілецького полку 134 стрілецької дивізії воював на Калінінському фронті. У лютому 1943 року за проявлену хоробрість у боях з нього було знято судимість. У тому ж році прийнятий до лав комуністичної партії. Надалі був командиром взводу розвідників, за виявлену мужність отримав медаль «За відвагу». Отримав звання старшого лейтенанта. Брав участь у захопленні 79 «язиків».
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 В. В. Карпова вдостоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1944 році після лікування тяжкого поранення став слухачем Вищої розвідувальної школи Генерального штабу.
У 1945 році опублікував свої перші літературні твори.
У 1947 році закінчив Військову академію ім. М. В. Фрунзе, а в 1954 році вечірнє відділення Літературного інституту ім. М.Горького. Прослужив понад 10 років в Середній Азії в Туркестанському військовому окрузі. Був командиром полку (Памір, Каракуми) і начальником штабу дивізії (Кушка), працював у Генштабі. З 1962 член Спілки письменників СРСР.
Після виходу у відставку з військової служби (1966) працював заступником головного редактора Держкомдруку Узбецької РСР. З 1973 року був заступником головного редактора журналу «Октябрь». У 1981–1986 роках Володимир Карпов очолював журнал «Новый Мир» — був його головним редактором. З 1986 по 1991 рік він був першим секретарем правління Спілки письменників СРСР.
Помер 18 січня 2010 року. Похований на Троєкуровському цвинтарі Москви.
Нагороди та премії
- Герой Радянського Союзу (4.06.1944)
- два ордени Леніна
- Орден Жовтневої революції
- Орден Червоного Прапора
- Орден Вітчизняної війни I ступеня
- Орден Трудового Червоного Прапора
- два ордени Червоної Зірки
- медалі
Володимир Карпов є почесним громадянином міста Ташкент і міста Смоленськ.
- Державна премія Узбецької РСР (1970)
- премія ім. О. О. Фадєєва (1975)
- премія Міністерства оборони СРСР (1977) за роман «Взяти живим»
- Державна премія СРСР (1986) за повість «полководець»
Деякі твори
- «Двадцять чотири години з життя розвідника» (1960);
- «Командири сивіють рано» (1965);
- «Маршальський жезл» (1970);
- «Взяти живим!» (1974), роман
- «Не мечем єдиним» (1979), роман
- «Полководець» (1984) — документальна повість про генерала Петрова;
- «Маршал Жуков, його соратники і противники в роки війни і миру», у 2 томах, (1989);
- "Маршал Жуков. Опала "(1994);
- «Розстріляні маршали» (1999).
- «Генералісимус», у 2 томах, (2002) — біографія Сталіна
- «Маршал Баграмян» Ми багато пережили в тиші після війни "(2006)
Примітки
- SNAC — 2010.
Посилання
- Владимир Васильевич Карпов. «Хронос». Биографический указатель.
- Карпов Володимир Васильович на сайті «Герои страны»