Каспар Гаузер

26 травня 1828 року на ринковій площі Нюрнберга помітили незвичайного підлітка 16—17 років. Його зустрів якийсь швець Вайхман, про якого відомо лише, що він жив по сусідству з площею Уншлітт[комм. 1]. Вийшовши з будинку між чотирма та п'ятьма годинами після полудня, він прямував до Нової Воротньої вулиці (нім. Neue Torstraße), де зустрів свого приятеля Бекка. Приятелі вирішили відправитися за місто, попити пива і потанцювати, коли помітили неподалік дивного юнака, який гойдався, немов п'яний, і знаками показував їм зупинитися. Зацікавившись його поведінкою, городяни підійшли ближче, після чого незнайомець запитав їх, як пройти до передмістя Нойє Торштрассе.

«Дім Каспара Гаузера»

Вайхман запропонував показати дорогу, але, пройшовши кілька кроків, юнак мовчки простягнув шевцю конверт, адресований «Пану командувачу 4-м ескадроном 6-о полку легкої кавалерії. Нюрнберг». Швець спробував дізнатися від юнака, хто він і чого бажає, але не зміг домогтися зрозумілої відповіді. Він довів юнака до найближчого поста міської варти і передав солдатам. Звідти невідомого підлітка направили до будинку командувача гера Фрідріха фон Вессеніга (нім. von Wessenig) [3], який проживав у передмісті.

Стандартна для пам'яток Нюрнберга меморіальна табличка. В цьому випадку: «Тут: вперше з'явився Каспар Гаузер…»

На думку першого біографа Каспара Гаузера (як пізніше стали називати знайду), поліцай-президента Ансельма фон Фейєрбаха, поліція міста одразу допустила ряд грубих промахів, які в подальшому не дозволили по гарячих слідах розкрити можливий злочин, який за законами країни здавався безсумнівним. Поліцейські просто не надали значення події; в документах про цей випадок було повно неясних місць і суперечностей. Ім'я шевця, що доставив підлітка, залишилося невідомим. Його свідчення, записані невідомо ким і з чиїх слів, явно суперечили фактам. Наприклад, він нібито запевняв, що юнак у відповідь на його питання «Звідки ти взявся?» — відповів «З Регенсбурга» але потім, підійшовши до Нових Воріт, помітив, що вони закінчені недавно і тому так називаються.

Однак, за свідченням фон Фейєрбаха, який вперше побачив Каспара Гаузера два місяці по тому, його пояснення складались переважно з жестів та обривків слів, а в день свого виявлення він зовсім не міг нічого сказати, крім «Не знаю» та «Хочу бути кіннотником, як мій батько», причому повторював ці фрази чисто механічно, явно не розуміючи їхнього змісту. За припущенням фон Фейєрбаха, швець думав, що юнак недоумкуватий, і сам дофантазував інше. Також незрозуміло, яким чином Каспар Гаузер, що ледве тримався на ногах, взагалі міг подолати потрібну відстань [4].

Так чи інакше, знайду доставили до будинку капітана фон Вессеніга (згідно з іншим джерелом, Каспар Гаузер прибув самостійно, а фон Вессеніг був полковником[5]), куди він увійшов, не знявши капелюха, і на питання слуги, що йому потрібно, відповів, що його направили до цього будинку і що він залишиться тут, додавши при цьому: «Хочу бути кіннотником, як мій батько». Пізніше слуга розповідав, що юнак здався йому вкрай змученим. Знайда плакав, насилу тримався на ногах і явно страждав від голоду та спраги. Слуга (за наказом господині, якій за відсутністю чоловіка передали листа) запропонував йому м'яса та пива, одначе юнак виплюнув і те, і інше, гримасою висловивши свою відразу. Зате він жадібно з'їв шматок чорного хліба, запивши його склянкою води. Спроби розпитати його нічого не дали, невідомий завчено повторював «Хочу бути кіннотником, як мій батько», явно не розуміючи, про що йому кажуть, внаслідок чого слуга дійшов висновку, що перед ним якийсь дикун. Оскільки фон Вессеніга не було вдома, слуга відвів незнайомця до стайні й запропонував відпочити на оберемку соломи, де той і заснув[3].

Фон Вессеніг прийшов додому через кілька годин, і збуджені діти розповіли йому про «дикуна». Капітан відправився до стайні та спробував розбудити невідомого, але той не реагував на крики, поштовхи, ляпанці по обличчю та навіть спроби поставити його на ноги. Зрештою, після довгих зусиль його вдалося привести до тями (за іншими відомостями, Вессеніг пішов будити Гаузера у супроводі трьох офіцерів, і Каспар прокинувся миттєво[6]). При вигляді яскравої кавалерійської форми невідомий виявив абсолютно дитячий захват. З наївним захопленням юнак доторкнувся до рукоятки шаблі Вессеніга і тихо промовив: «Ось таким я хотів би бути». На це офіцер відповів, що як для кіннотника той занадто малий на зріст і що йому слід спробувати свої сили в піхоті. «Ні, ні, не в піхоту… Я хочу бути ось цим…», — вигукнув хлопець[6]. Домогтися від незнайомця відомостей про його особу, як і раніше, не вдавалося, за винятком однієї фрази — «Хочу бути кіннотником, як мій батько»[7]. На питання Вессеніга, як його звуть, юнак сказав: «Мій опікун говорив мені завжди відповідати: „Не знаю, ваша милість!“» Оголивши, нарешті, свою голову, він додав: «Мій опікун радив мені завжди знімати капелюха й говорити „Ваша милість“»[6]. Пізніше, даючи свідчення перед судом, фон Вессеніг зізнався, що інфантильність невідомого жодним чином не відповідала його передбачуваному вікові (юнак виглядав років на 17, з пушком над верхньою губою), і бравий військовий був просто збитий з пантелику. Зрештою, вирішено було доставити дивного візитера до поліційного відділку[7].

Близько 8 години вечора юнака, який ледве пересував ноги, з величезними зусиллями привели до поліцейського комісаріату. В той час там перебувало кілька молодших офіцерів та нижчих поліційних чинів. Спроби допитати невідомого за звичним сценарієм — ім'я, вік, місце проживання — нічого не дали. Від нього можна було почути лише три фрази: «Мій дім» (за іншими відомостями «Додому» або «Відведіть додому»), «Не знаю» та «Хочу бути кіннотником, як мій батько», до чого додавалися сльози та нечленороздільні звуки. Юнак, судячи з усього, не розумів де знаходиться, не виказував жодних почуттів, його погляд, розсіяний, як у божевільного, байдуже блукав навколо. Намагались впливати на юнака окриками, але ці спроби були марними. Поліціянти були абсолютно збиті з пантелику — випадок явно виходив за межі звичного. Про злочин явно мови не було, невідомий викликав у них лише співчуття. Спроба нагодувати його м'ясом та пивом скінчилася точно так само, як і минулого разу, і знову він погодився з'їсти шматок чорного хліба та випити води[3].

Один з поліцейських вийняв з кишені монету. Блискучий предмет негайно викликав пожвавлення та абсолютно дитячу реакцію. Знайда із захопленням став вертіти монету в руках, після чого почав наполягати «конячка, конячка» (Ross, Ross), жестами показуючи, що монетка підійшла б для прикраси кінської збруї[8]. На вимогу поліції Каспар зумів абияк прочитати Pater noster[9].

Нарешті, хтось здогадався принести йому папір та чорнило і, практично не сподіваючись на успіх, жестами запропонував написати що-небудь. Однак невідомий впевнено взяв перо і вивів на папері «Каспар Гаузер». Під цим ім'ям він і увійшов в історію. Спроби змусити його написати назву місця, звідки він прийшов, призводили лише до того, що юнак повторював: «Мій будинок. Хочу бути кіннотником… Чому ні». Домогтися від нього чогось іншого було абсолютно неможливо[8].

Оскільки було вже пізно, спроби встановити особу невідомого вирішили відкласти на наступний день. Одному з поліцейських доручили відвести Каспара на ніч до Фестнерової вежі, — місцевої в'язниці, де утримували бродяг. Відстань була дуже невеликою, але Каспар пройшов її з величезним зусиллям, плачучи і явно нездужаючи. Інше джерело, навпаки, свідчить, що затриманий достатньо легко як для його самопочуття подолав 90 сходинок вежі, а опинившись, нарешті, в камері, сказав, що у нього вже була така кімната[9]. У в'язниці Каспар опинився разом з іншим затриманим, стомлений юнак впав на солому та заснув як убитий[10].

«Його ясновельможності, капітану кавалерії». факсиміле першого листа, знайденого в Каспара

Згідно з поліцейським описом, коли Каспар з'явився у відділку, на ньому був повстяний капелюх, пошитий за міською модою, з жовтою шовковою стрічкою та тонкою смужкою червоної шкіри, всередині було майже стерте зображення Мюнхена. Шия була обгорнута чорним шовковим шарфом. Крім того, на ньому була сорочка з грубої тканини та строкатий жилет, запраний і не новий, а також сіра полотняна куртка селянського покрою. Ретельніший огляд показав, що ця куртка була невміло переробленим фраком. Фалди були відрізані, краї зрізу залатані, зберігся лише відкладний комір. Сірі штани з більш тонкої та м'якої матерії, з полотняною латкою між ніг, як у штанях для верхової їзди, належали, швидше за все, конюшому або єгерю. На ногах у невідомого були важкі ботфорти, підбиті цвяхами, на високих підборах, з прикріпленими внизу кінськими підковами. Чоботи явно були йому малі, їх носки були відрізані, і пальці ніг стирчали назовні.

У кишенях Каспара виявили білий носовичок в червону клітинку з червоними вишитими ініціалами К.  Г., кілька яскравих ганчірок червоного та блакитного кольорів, пару кишенькових молитовників, на одному з яких була прикраса у вигляді корони, посипаної золотим піском, ключ, рогові чотки та кілька записок з католицькими молитвами (подібні, за висловом фон Фейєрбаха, в Південній Німеччині були вельми поширеними серед прочан). На деяких з них були зазначені адреси друкарень в Зальцбурзі, Празі та Бургхаузені. Зміст записок говорив саме за себе: «Духовний щит», «Палка молитва, яку слід повторювати постійно під час божественних служб», «Молитва ангела-хранителя» і навіть ​​"Мистецтво як повернути втрачений час і даремно витрачені роки", що в даній ситуації здавалося похмурою насмішкою[11].

Надалі одяг Каспара було знищено під приводом «ветхість», що викликало гнів і досаду фон Фейєрбаха, який намагався за мізерними слідами відновити походження знайди. Згідно з іншими відомостями, одяг юнака не був старим. Його у нього переодягнув передбачуваний «опікун» безпосередньо перед першою появою Каспара «на світ» після його тривалого перебування в темниці [5]. Доля інших предметів невідома, до теперішнього часу вони не збереглися.

Записка, яку нібито написала матір Каспара. Факсиміле

Крім того, у Каспара був конверт, що містив два листи. У кутку конверта було видно три напівстерті букви, які можна було прочитати як G. I. R. або як C. T. R. Листи було написано зі справжніми або штучними правописними помилками в простонародній, можливо, дещо навмисній манері. Перший з них стверджував[12]:

Баварський кордон

місце не названо

1828

Його Ясновельможності капітану кінноти!

Я Вам посилаю хлопчіка який увіряет що хоче служити своєму Королю вірою та правдою. 7 октібря 1812 мені його передали а я сам бідний поденьщік та своїх дітей десять душ, а мені й на себе бракує, ще й роботи багато. Ево мати мені ево віддала штоби я ево виховав а де вона есь я незнаю та владі тут нестав повідомляти, што хлопчик у мене. Я сам собі подумав, што треба ево виростити як сина. Він у мене восспітан в християнской вірі а з 1812 року я йому непозволяет ис дому здолати НЕ кроці, так што ніхто незнає, де ево тримали, а сам він теж незнає ні што у миня за будинок ні де він є так што запитуйте ево скільки хатіте він вам всерівно нічого нескажет. Читати та писати я його навчив і він тепер пише прямо як я, неотлічіш а кагда його запитаєш чево він для себе хоче, відповідає што хоче бути кавалеристам як його батько, а ще будь у нього батьки а їх немає, став би вченим. Йому лише рас покажи, він все одразу нальоту та схопить.

Я з ним лише добрався до ноймарської дороги, а отуда він далі тупав сам, я йому сказав, што коли він стане солдатом, я одразу з'явлюся і відведу ево додому, а якщо ні, я б иза нього потрапив в історію.

Превасходний Капітан, що не Мучти ви ево питаннями, він все одно низнаю де я є, я його відвіз посеред ночі, і йому тепер дорогу додому низачто ненайті. Ваш покірний слуга, ім'я я вам свае нескажу, бо нехочу штоби мене за це взгрелі.

У Нево при собі немає ні гроша[комм. 2], потомушто у мене у самовила в кишені порожньо, так што якщо знехотя ево собі взяти, можите випустити йому кишки або підійняти у себе над каміном.

Оригінальний текст (нім.)

Von der Bäiernschen Gränz

Daß Orte ist unbenannt

1828

Hochwohlgebohner Hr. Rittmeister!

Ich schücke ihner ein Knaben der möchte seinen König getreu dienen

Verlangte Er, dieser Knabe ist mir gelegt worden. 1812 den 7 Ockober, und ich selber ein armer Taglöhner, ich habe auch selber 10 Kinder, ich habe selber genug zu thun daß ich mich fortbringe, und seine Mutter hat mir um Die erziehung daß Kind gelegt, aber ich habe sein Mutter nicht erfragen Könen, jetz habe ich auch nichts gesagt, daß mir der Knabe gelegt ist worden, auf den Landgericht. Ich habe mir gedenckt ich müßte ihm für mein Sohn haben, ich habe ihm Christlichen Erzogen, und habe ihm Zeit 1812 Keinen Schrit weit aus dem Haus gelaßen daß Kein Mensch nicht weiß da von wo Er auferzogen ist worden, und Er selber weiß nichts wie mein Hauß Heißt und daß ort weiß er auch micht, sie derfen ihm schon fragen er kan es aber nicht sagen, daß lessen und schreiben Habe ich ihm schon gelehrte er kan auch mein Schrift schreiben wie ich schreibe, und wan wir ihm fragen was er werde so sagte er will auch ein Schwolische werden waß sein Vater gewessen ist, Will er auch werden, wer er Eltern häte wir er keine hate wer er ein gelehrter bursche worden. Sie derfen im nur was zeigen so kan er es schon. Ich habe im nur bis Neumark geweißt da hat erselber zu ihnen hingehen müßen ich habe zu ihm gesagt wen er einmal Soldat ist, kome ich gleich und suche ihm Heim sonst häte ich mich Von mein Hals gebracht

Bester Hr. Rittmeister sie derfen ihm gar nicht tragtiren er weiß mein Orte nicht wo ich bin, ich habe im mitten bei der nacht fortgeführth er weiß nicht mehr zu Hauß,

Ich empfehle mich gehorsamt Ich mache mein Namen nicht Kuntbar den ich Konte gestraft werden,

Und er hat Kein Kreuzer geld nicht bey ihm weil ich selber nichts habe wen Sie im nicht Kalten so müßen Sie im abschlagen oder in Raufang auf henggen

Додана до листа коротенька записка, нібито від матері Каспара, свідчила:

дитина хрещена

її звуть Каспаром

вам же треба буде йому придумати прізвище дитина вам віддається

на виховання його батько був кавалерист

кагда йому будить сімнадцать відправте його в Нюрнберг

в Шостий полк

легкої кавалерії де служив його

батько я ж вас прошу його залишити у себе до сімнадцаті років

народився він тридцятого квітня в ріці 1812 я

проста бідна дівчина мені

годувати дитину нічим

а його батько помер.

Оригінальний текст (нім.)

Das Kind ist schon getauft

Sie Heist Kasper in Schreib

name misen sie im selber — geben. Das Kind möchten

Sie auf Zihen Sein Vater

ist ein Schwolische gewesen

wen er 17 Jahr alt ist So

schicken Sie im nach Nirnberg

zu 6ten Schwolische

Begiment da ist auch sein

Vater gewesen ich bitte um

die erzikung bis 17 Jahre

gebohren ist er im 30 Aperil

1812 im Jaher ich bin ein

armes Mägdlein ich kann

Das Kind nicht ernehren

Sein Vater ist gestorben.

Попри те, що лист було написано готичним шрифтом, а записку — простою латиницею, почерк в тому і в іншому випадку був, схоже, однаковим[комм. 3].