Клавдієво-Тарасове

Науковці Інституту археології НАН України у 2007 р. відкрили 7 нових різночасових археологічних пам’яток на відтинку між селищем Клавдієво-Тарасове і селом Миколаївка. Найраніші матеріали датувалися добою бронзи, а це більше 4 тис. років тому. У 2020 році дослідження продовжили через коригування проєкту. У результаті науковцям вдалося виявити ще 8 об’єктів археології[2].

Селище Клавдієве засноване у 1903 році. Його виникнення пов'язане з початком будівництва залізниці Київ — Ковель. У 1900 році одночасно розпочались будівельні роботи на всіх дільницях майбутньої лінії залізниці. В 1902 був споруджений роз'їзд 45-а верста (майбутня станція Клавдієве), до якого вела одноколійна лінія. У 1908 році — після побудови на залізниці другої колії, а також з відкриттям станційних вокзалів — роз'їзди 39-а верста та 45-а верста були перейменовані у станції відповідно Немішаєве-I і Немішаєве-II — на честь начальника Південно-Західної залізниці Клавдія Семеновича Немішаєва. З розширенням поштових та товарних перевезень неминуча плутанина примусила в 1913 році перейменувати станцію Немішаєве-II в станцію Клавдієве.

У 1910 р. у Клавдієво побудовано мисливський будиночок прем'єра Російської імперії П. Столипіна, який зберігся[3].

Після Жовтневої перевороту нова влада вирішила викреслити ім'я царського міністра із назв станцій — Немішаєве та Клавдієве перейменували відповідно у станцію Шевченкове та станцію Тарасове. Але Наркомат шляхів сполучення нових назв не затвердив, і станціям повернули старі. Проте назву Тарасове вирішили все ж залишити для селища — так на карті з'явилося Клавдієво-Тарасове[4].

В містечку збереглася могила на місці бою повстанців отамана Орлика з більшовиками в 1921 р.[3]

На 1926 рік у селищі налічувалося 155 домоволодінь на 176 садибах, населення становило 730 осіб.

Братська могила воїнів Радянської Армії, Клавдієво

У 1942—1943 pp. тут діяла підпільна група на чолі з І. О. Поляковим. У липні 1943 року в лісах поблизу Клавдієво-Тарасового було створено 1-й Бородянський партизанський загін, якому місцеві жителі надавали велику допомогу. В боях проти фашистів у селищі загинув партизан М. П. Макійчук. Тепер зупинка на 53 км залізниці має назву Макійчукове. У німецько-радянській війні брало участь 1053 жителі, майже всі вони нагороджені орденами й медалями СРСР.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Клавдієво-Тарасове початку 1970-х було подано таку інформацію:

Клавдієве-Тарасове - селище міського типу (з 1938 p.), розташоване за 10 км від районного центру. Залізнична станція Клавдієве. Населення - 5200 чоловік. У селищі працюють фабрики: меблева, ткацька, ялинкових прикрас. На цих підприємствах зайнято понад 700 робітників. На території селища є середня школа, вечірня середня школа, клуб, бібліотека, лікарня. За 2 км від селища розташована обласна протитуберкульозна лікарня[5].

• Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас.[6]

• Александрук Валерій Євгенович — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Нігерії.
• Матвієнко Микола Миколайович — старший солдат резерву, стрілець-навідник батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України. Загинув у зоні АТО.
• Несін Валентин Антонович — відомий в Україні та за її межами палеотериолог.
• Павлюк Вадим Антонович — український радянський діяч.
• Рибалко Олександр Леонідович — український джерелознавець, історик культури, редактор, мовознавець, перекладач. Багаторічний автор і редактор часопису «Пам'ятки України».
• Телюк Ігор Володимирович (1979—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}