Клаус Кінскі

Народився в Цоппоті (тепер Сопот, Польща) на території вільного міста Данціга (тепер Гданськ, Польща) в бідній сім'ї аптекаря (і невдалого оперного співака) Бруно Накшиньского і доньки німецького пастора Зузанни Лутце. У сім'ї були ще 3 дитини старші за нього (Інге, Арне і Ганс-Йоахім). У 1931 році сім'я переїхала до Берліна, винайнявши квартиру на Вартбургштрассе, 3. З 1936 року Ніколаус відвідував гуманітарну гімназію ім. принца Генріха в Шенеберзі, але був виключений з неї, оскільки протягом семи місяців прогулював заняття. Потім він деякий час навчався у гімназії ім. Бісмарка, де його двічі залишали на другий рік. У цей час, за власних спогадами, він підробляв розсильним, чистильником взуття, двірником і мийником трупів.

Будинок, в якому народився Клаус Кінскі

Навесні 1943 року 16-річний Ніколаус було призвано на військову службу і відправлено до Голландії у військовий табір Гітлерюгенда. У мемуарах Клаус Кінскі пише, що у жовтні 1944 року він нібито покинув свою частину, але був спійманий і засуджений до страти за дезертирство. Незадовго до страти йому вдалося втекти.

«Оскільки у мене немає компаса, я біжу по колу. Мене ловлять і засуджують до смерті. Призначаються розстрільна команда і санітар. Рано вранці мене повинні страчувати.

Солдат, який охороняє мене, — невиліковно хтивий гомік.
— Тобі-то це вже все одно, — говорить він.
Мені все одно. Я даю йому трахнути мене в дупу. Коли він досягає оргазму, я б'ю його по черепу, щоб оглушити його. Цього разу я тікаю у потрібному напрямі»[2].

У листопаді 1944 року під Арнемом він потрапив у британський полон, а навесні 1945 року був переправлений до Англію в табір військовополонених. Провів у полоні 1 рік і 4 місяці. У таборі військовополонених уперше вийшов на самодіяльну сцену. В основному виконував жіночі ролі.

Після звільнення з полону влаштувався у Західній Німеччині. Узяв собі псевдонім Клаус Кінскі (західне прочитання прізвища відомого чеського аристократичного роду Кінських), грав у провінційних, потім у берлінських театрах. Прославився як читець монологів. Декламував Ніцше, Артюра Рембо, Франсуа Війона, Курта Тухольского і Новий Заповіт. Декламації з творів Гете, Фрідріха Шиллера і Бертольта Брехта вийшли більш ніж на 25 грамплатівках. У своєму пересувному «турі Ісуса» зображував на сцені Ісуса Христа як психопата-авантюриста.

Уперше знявся в кіно у 1947 році у фільмі «Морітурі». Кінскі багато знімався в комерційних фільмах низького художнього рівня, пояснюючи це прагненням більше заробити. Тільки у 1963 році він зіграв в 10 фільмах. Кінскі відмовлявся працювати з такими режисерами, як Федеріко Фелліні та Стівен Спілберг, якщо гонорари в низькопробних фільмах були вищі. «Я як повія — продаюся за вищу ціну», говорив він. Виключенням стали фільми «Доктор Живаго» і «На декілька доларів більше» Серджо Леоне у 1965 році.

У 1972 році у Кінскі почалася співпраця з режисером Вернером Герцоґом, який запросив його на роль у фільмі «Агірре, гнів божий» про експедицію іспанських конкістадорів у джунглях Амазонки. Напівбезумний Лопе де Аґірре в гонитві за владою і багатством веде свій загін на вірну смерть, у результаті гинуть усі його соратники і власна донька. Кінскі настільки ужився в роль кульгавого каліки Аґірре, що після закінчення зйомок йому довелося проходити тривале лікування — виправляти деформацію хребта. Після перегляду фільму Кінскі цю роль визнав своєю найкращою.

З Герцогом у нього склалися непрості стосунки, вони ставилися один до одного украй вороже. У проміжку до наступної їх спільної роботи Кінскі встиг знятися ще в декількох фільмах.

У 1978 році Герцоґ поставив рімейк класичного німого фільму Фрідріха Мурнау «Носферату, симфонія жаху» (1922), першій екранізації роману Брема Стокера про графа Дракулу. У фільмі «Носферату — привид ночі» Кінскі зіграв вампіра, що втомився жити і вбивати, страждає без любові і викликає співчуття. Кохання до красивої жінки (в ролі Люсі — Ізабель Аджані) приводить його до смерті.

Наступною роботою Кінскі у Герцоґа стала роль в екранізації п'єси німецького драматурга Георга Бюхнера «Войцек». Войцек — полковий цирульник, якого оточення мучать кепкуваннями і приниженнями, убиває свою коханку. Загнаний і змучений постійним пошуком коштів для існування, він втрачає розум і здійснює убивство улюбленої жінки. На зйомках Кінскі, охоплений прагненням заглибитися в роль, захворів лихоманкою. У епізоді, де Войцека б'ють, він просив бити його якомога натуральніше; був проти дублів, вважаючи їх «нещирими».

Фільм «Фіцкаральдо» (1981) — про людину, яка хоче побудувати оперу в Південній Америці і у пошуках грошей вирушає углиб джунглів. Головну роль повинен був грати Джейсон Робардс, який через хворобу вибув з участі у зйомках. Герцоґ звернувся до Маріо Адорфа, але той відмовився. Фільм було номіновано на «Золотий глобус», а Герцоґ отримав премію Каннського кінофестивалю. У «Кобра верде» (1988) Кінскі грає божевільного бандита-работорговця, який приходить до влади в африканській державі. Після цього фільму конфлікт з Герцоґом сильно загострився, Кінскі у пориві гніву називав його Гітлером.

Наприкінці 1990-х років Герцог зняв документальний фільм «Мій улюблений ворог» про Кінскі і складні стосунки між ними.

Режисерською роботою Кінскі став півторагодинний фільм про італійського скрипаля Паганіні. Сам Кінскі планував його як 16-годинну стрічку для італійського телебачення. Ще під час зйомок «Кобра верде» він просив Герцоґа виступити режисером. Відмова Герцоґа посилила ворожнечу між ними, і Кінскі відмовився далі зніматися в «Кобра верде». За його життя фільм «Паганіні» зазанвав труднощів з виходом у прокат, і Кінскі розцінював це як зловмисний саботаж свого творіння.