Кносс

Згідно з пізнішою (відносно віку цивілізацій) грецькою версією, лабіринт для утримання Мінотавра побудував Дедал зі своїм сином Ікаром. Як вважається зараз, палац Кноссу і є той самий «лабіринт», з якого почалася легенда про Мінотавра, і навпаки — слово «лабіринт» починає своє розповсюдження з цієї легенди. За нею, чудовисько Мінотавр (бик Міноса) з'їдало 12 юнаків та дівчат щорічно. Корні виникнення цієї легенди ймовірніше з усього починаються з кривавого різновиду спорту або атлетичної розваги, що була досить популярною у часи розквіту Кноссу. Цю гру, зокрема, зображає чи не найвідоміша кноська фреска «Стрибки з биком». За правилами гри, атлет мав вхопити бика за роги та зробити сальто через його спину. Зважаючи на рівність статей у мінойській цивілізації, у розвазі брали участь і юнаки і дівчата — про це також свідчить фреска. Ймовірно припустити, що цей спорт мав бути досить травматичним та в деяких випадках фатальним. Мабуть, перекази про «мінойського бика, від якого щорічно гинули юнаки та дівчата» крізь час докотилися до греків, які вплели цю легенду в свій епос.

Слово «лабіринт» має в своїй основі давньогрецьку основу «λάβρυς» що означає «сокира». Зображення перехрещених сокир часто зустрічається на стінах Кноссу, як вважається, у тих місцях де вартувала охорона. Попри сьогоднішнє значення слова «лабіринт» у сенсі «архітектурна головоломка», в оригіналі воно означало просто «палац з сокирами».

Загальна концепція міста-палацу була спрямована на максимально ефективне використання природного освітлення. Зовнішні стіни палацу, на відміну від сьогоднішнього уявлення про стіни, у яких мають бути вікна, являли собою відкриті колонади. Таким чином, сонячне світло проникало у внутрішні приміщення палацу незалежно від часу доби. Всередині палацу було передбачено «шахти», які пронизували всі поверхи, та призначались для освітлення та вентиляції. З їх допомогою в середині палацового комплексу створювались освітлені та затінені області, що поступово змінювали одна іншу протягом доби, забезпечуючи природну конвекцію повітря.

Найбільш вражаючим дивом в Кноссі є водогін. Мінойці створили досить розвинену систему керування водою в палаці. Вода постачалась з гірського джерела за 12 км від палацу по глиняних трубах конічної форми, що вставлялись одна в іншу — суттєві фрагменти цього водогону збереглися до наших часів. В самому палаці були створені резервуари з прісною водою. Вважається, що Кносс є першим в історії людства містом, де використовувались водяні туалети з каналізацією. Фрагменти «ватерклозетів» та каналів для відводу фекальних вод також добре збереглися.

Палац принца з'єднувався з основною будівлею штучно створеним мощеним шляхом, що був прокладений в середині «коридору» з кам'яними стінами. Шлях зберігся до нашого часу майже неушкодженим. Покриття дороги, окрім зовнішнього кам'яного настилу, також має декілька глибинних шарів. Таким чином, мінойці винайшли технологію будування довговічних шляхів за багато сторіч до римлян. Сучасні мешканці Криту називають шлях до Палацу принца «першою мощеною дорогою в Європі».

Сьогодні, внаслідок природних процесів, що тривали сторіччями, палацовий комплекс Кноссу розташовується на відстані 8 км від берегової лінії, проти 2 км у час свого розквіту та загибелі. Цей факт не враховувався дослідниками-шукачами Кноссу у XIX ст., які починали заздалегідь марні пошуки, орієнтуючись на стародавні еллінські описи та координати.

Дерев'яна реконструкція первинного вигляду палацу Кносс

Частина східного крила палацу

Місто-палац Кносс було знайдено майже випадково. Перші елементи палацового комплексу, справжня приналежність яких на той момент ще була нікому невідома, були відкопані у 1878 р. місцевим мешканцем, якого за іронією долі теж звали Мінос. Інформація про знахідку зацікавила відомого англійського археолога Артура Еванса, який прибув на Крит 1894 року. Намагаючись знайти підтримку та фінансову допомогу у влади Османської імперії, яка в той час окупувала значну частку грецьких територій, включаючи Крит, Еванс отримав відмову та заборону на здійснення археологічних досліджень, та був змушений чекати аж до кінця ери турецької присутності на Криті у 1900 р. Але й після звільнення Криту спроби залучити державне фінансування до розкопок були невдалими. Втомившись шукати допомогу, Еванс за власний кошт придбав цілий пагорб, який на його думку і був «похованим» під землею палацом, та саможертовно фінансував всі розкопки та дослідження, що врешті-решт коштувало йому всіх родинних заощаджень.

Після завершення розкопок у 1903 році, Еванс доклав багато зусиль до пошуків первинного вигляду палацу, вивченню фресок та розшифровці написів. У ході досліджень було виявлено два різних типи письма, що його використовували у мінойській цивілізації — вони отримали робочі назви «Лінійне письмо А» та «Лінійне письмо Б». Згодом виявилось, що «Лінійне письмо Б» свого часу лягло в основу письма мікенської (тобто давньо-еллінської) цивілізації.

Вважаючи, що йому вдалося достовірно встановити оригінальний вигляд палацу, Еванс приймає рішення про його часткову реставрацію до первинного стану. Зокрема, червона колонада з фресками біля північного входу, що згодом стала широко впізнаною «туристичною емблемою» Кноссу, повністю побудована Евансом за первинними кресленнями палацу, які, як він був впевнений, йому вдалося відтворити. Цей крок викликає суперечки з тих часів і до сьогодні. Частина археологічної спільноти притримується думки, що Еванс мав залишити рештки палацу у тому вигляді, як їх було знайдено.

Немає достовірного пояснення цьому рішенню Еванса. Згідно з однією думкою, він намагався зробити свою знахідку якомога привабливішою для туристів, щоб хоч якось повернути власні витрати на розкопки — мовляв, на купу каміння ніхто не приїде подивитися. Інша думка вказує на досить вперту самовпевненість Еванса щодо достовірності власних досліджень. На підтримку цієї версії свідчить конфлікт, який мав місце між Евансом та іншими відомими археологами-елліністами того часу с приводу його амбіційної та помилкової теорії «кретоцентризму».

Більшість загально відомих мінойських фресок, оригінали яких експонуються зараз в Іракліонському археологічному музеї, також є відновленням, здебільшого — емпіричним. Евансом було знайдено лише фрагменти фресок. Згодом, завдяки важкій праці, фрагменти вдалося розділити та відсортувати за приналежністю до того чи іншого зображення. Так, одна з найвідоміших кноських фресок «Стрибки з биком», містить лише 30 % автентичних фрагментів — інше було домальовано в наші часи. Інша відома фреска «Жінки, що розмовляють», лише на 15 % складається із справжніх фрагментів, знайдених під час розкопок Кноссу. «Дописування» фрагментів, що їх бракує, не є таємницею — це добре видно при розгляданні оригіналів. Ці факти теж викликають сумніви — по-перше, щодо доцільності такого типу реставрації, а по-друге, щодо відповідності нинішнього вигляду цих зображень оригінальному історичному.