Княжичі (Броварський район)

Село розташоване на південному заході Броварського району. З заходу село має спільну межу з містом Києвом.

Згідно з легендою, ще в княжі часи, тут мав свій палац Соловей Розбійник. Перші літописні згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125—1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі як поселення монахів у 1489 році. Здавна через село при переправі через річку Дарниця проходив древній торговий Залозний шлях. У середні віки княжицькі землі належать родині Албеєвичів-Солтанів. На початку XIX століття село стає центром Княжицької волості.

Відомий історик-краєзнавець Дмитро Гамалій датує першу згадку про село 1414 року, коли ним володів боярин Брянський. (Архів Південно-Західної Росії. — К. 1907 рік.)

Уперше назва Княжичі згадується в грамоті польського короля Казимира до київського воєводи Юрія Паца від 7 липня 1489 року: «Писали до нас старцы Святого Николы Пустынского и были нам челом, абы им дали сельцо за две мили от Киева за Днепром, на имя Княжичи, а поведали нам, што, тое сельцо пусто еще за великого князя Витовта, а к тому сельцу неш ничего. Только одно озерцо…»

Як пише Дмитро Ратніков у своїй книзі: «Відомий краєзнавець Дмитро Гамалій подає відомості про заселення броварських земель у 1581 році: в Зазим'ї мешкало чотири сім'ї та два загородники, які мали лише тимчасові городи, у Погребах проживало 10 родин і 10 загородників, у Княжичах — четверо осілих людей».

За Гетьманщини Княжичі входили до складу Бориспільської сотні Київського полку.

За описом Київського намісництва 1781 року в Княжичах було 60 хат. За описом 1787 року в селі проживало 241 «казених людей».[1]

У Княжичах була церква Преображення Господнього, дата побудови якої невідома. У 1885 році до церкви була добудована дзвіниця, про що мається опис та креслення в Чернігівському обласному державному архіві.

XX ст

Михайл (1884—1943) і Євдокія (1895—1956) Гончаренко з донькою Марією, Княжичі, 1913 р.

На початку XX ст. розвиток села продовжувався, кількість населення зростала. Для розширення оброблюваних земель було прийнято рішення вирубати ділянку лісу поблизу. За дорученням громади за цю справу взявся житель села, казенний селянин Василь Степанович Гончаренко, який для цієї справи побудував лісопилку і налагодив виготовлення лісопильних матеріалів. За матеріалами приїздили навіть люди з інших повітів і губерній, зокрема Полтавської. Підзаробивши грошей на цій справі Василь Степанович у 1905 році у Столипінську реформу купив землі і побудував хату. Однак у 1918 році був закатований заїжджим повстанським загоном, імовірно щорсівцями. Його хата була конфіскована у його нащадків на початку 1930-х, у процесі усуспільнення майна заможних селян («розкуркулення»). Вона збереглася й досі, і зараз у ній є сільська пошта і відділення банку.

У 1914 році чимало жителів села були призвані на військову службу, воювали на фронтах Першої світової війни.

У січні 1930 року в Княжичах було створено колгосп, до якого ввійшло 1256 селян, що становило 605 господарств. Повна колективізація, яка здійснювалася примусовими методами, завершилася до весни 1932 року. Заможне та середнє селянство чинило опір колективізації. В 1931—1932 роках у колгоспі було отруєно 328 голів коней із 805. 1932 року близько 60 господарств заможних селян були передані колгоспу, а їх власники вислані на Урал.

У 1933 році в селі настав Голодомор. За спогадами очевидців тих подій, у «Княжичах не залишилось жодної собаки, кота чи голуба. На території колгоспу була організована їдальня для працівників колективного господарства. Хто виробляв денну норму, одержував пайок — суп або гречаники з гречаної полови. Діти зі школи ходили на роботу в колгосп теж — перебирали картоплю. Померлих від голоду складали на воза й вивозили на цвинтар, де складали в загальну могилу, прикидали листям і потім закопували.»

У боротьбі з німецькими військами на фронті й у партизанських загонах під час окупації загинуло 264 княжичан.

Під час звільнення села від німців у вересні 1943 року воно двічі переходило з рук у руки. У цих боях була тяжко поранена механік-водій танку Т-34 сержант Марія Лагунова.

20 травня 1962 року в Княжичах відкрилася звичайна середня школа на три поверхи, розрахована на 520 учнівських місць.

УПЦ: Спасо-Преображенский монастир. Намісник: єпископ Згурівський Амвросій, вікарій Бориспільської єпархії.

Благочинний монастиря: архімандрит Ілларіон (Кострець)

Насельники монастиря у священному сані: ієромонах Самуїл (Гребенюк), ієромонах Зосіма (Батенко), ієромонах Артемій (Драбинко), ієромонах Корнілій (Дзядек), ієромонах Урііл (Хомко), ієромонах Меркурій (Хоменчук), схіархідиякон Спірідон (Кравченко), ієродиякон Єфрем (Чечетка), ієродиякон Лаврентій (Мальований), ієродиякон Єлевферій (Білай).

Клірики: диякон Георгій Стогній.

Монахи: монах Онуфрій (Тимощук), монах Руф (Лазарев), монах Лазар (Стельмах), монах Пимен (Костерев), інок Антонін (Драло), інок Конон (Кисельов).

ПЦУ: релігійна громада Різдва Пресвятої Богородиці. Настоятель прот. Володимир Вавринчук.

УГКЦ: релігійна громада Пресвятої Трійці. Настоятель о. Петро Жук.

Видатні люди, які народилися, жили або працювали у селі Княжичі:

• Любомир (Гузар) (1933—2017) — предстоятель Української греко-католицької церкви[2].
• Микола Залозний (1925—1982) — радянський художник;
• Іван Тетянич (1939—2007) — український радянський вчений, науковець і громадський діяч, автор книжок і викладач і винахідник у галузі сільськогосподарських наук.
• Феодосій Тетянич (1942—2007) — український художник-монументаліст.
• Фьодорова Аліна Янівна (1989) — українська семиборка, призерка чемпіонатів світу. Майстер спорту України міжнародного класу.
• Іван Шевченко (1935—2002) — український дипломат.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

• Офіційний сайт Броварського району^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Офіційний сайт села Княжичі
• Facebook-спільнота