Ковила Лессінга

Трав'яниста рослина 25-70 см заввишки. Утворює щільні дернини. Стебла численні, голі, піхви листків довші за міжвузля. Листки щетиноподібні, згорнуті, діаметром 0,3-0,6 мм, зовні шорсткі від щетинистих волосків або горбиків. Суцвіття — вузька, стиснута, нещільна волоть 6-20 см завдовжки. Колоскові луски довгасто загострені. Остюк 13-26 см завдовжки, до другого коліна голий, гладенький, вище — пірчастий з волосками до 3 мм завдовжки. Нижня квіткова луска густоопушена, з вінцем волосків під остюком.

Вид поширений у степовій зоні Євразії — від Трансільванського плато на заході до Алтаю, Тарбагатаю і Тянь-Шаню на сході. На півдні ареал охоплює Малу Азію, північ Ірану та гірські райони Середньої Азії. В Україні найбільша щільність популяцій спостерігається у степових зонах, включаючи Гірський Крим, в меншій кількості ковила Лессинґа зростає на півдні лісостепової зони.

Ковила Лессинґа квітне на схилі балки Второй Лог (Росія).

Посухостійка і дуже світлолюбна рослина, помірно стійка до поїдання худобою. Віддає перевагу ґрунтам з достатнім вмістом кальцію. Типові місця зростання ковили Лессинґа — це схили річкових долин, балок, узбережжя лиманів, відслонення кам'янистих порід. У минулому цей вид визначав фізіономічність ландшафтів справжніх та південних степів на звичайних і південних чорноземах, а також на каштанових і малопотужних кам'янистих ґрунтах. На південній межі ареалу може траплятися навіть у напівпустелях, в горах підіймається до висоти 3000 м над рівнем моря.

Розмножується переважно насінням. Цвітіння відбувається у квітні — червні. Плодоносить у травні — липні.

Угруповання ковили Лессинґа в Гренівському заказнику (Україна).

Ковиловий степ на фоні байраку. НПП "Великий Луг"

Як один з найпоширеніших злаків є ценозоформуючою рослиною у типчаково-ковилових (справжніх) і полиново-типчакових (південних) степах. Крім того, її щільні дернини скріплюють ґрунт, отже ковилу Лессинґа можна розглядати і як протиерозійну культуру. Поживна цінність надземних частин невисока, втім за помірного випасу цей вид може слугувати додатковим джерелом корму для худоби. При експлуатації пасовищ, порослих ковилою Лессинґа, потрібно враховувати, що вона погано відновлюється після сінокосу та поїдання тваринами.

В Україні ця рослина охороняється у наступних заповідниках і національних парках: Луганському, Українському степовому, Опуцькому, Казантипському, Азово-Сиваському, Дніпровсько-Орільському, «Асканія-Нова», «Єланецький степ», «Святі Гори», НПП "Великий Луг", а також у заказниках загальнодержавного значення Комарівщина, Бандарському, Гренівському, на теренах пам'яток природи загальнодержавного значення «Урочище Пристіни», «Ак-Кая» та «Каратау». Вирощується у Донецькому і Криворізькому ботанічних садах.

Для збільшення популяцій необхідно контролювати їх стан, запобігати оранці земель, весняним палам і надмірному випасанню худоби.

• Stipa brauneri (Pacz.) Klokov
• Stipa cyllenaea Strid
• Stipa lessingiana subsp. brauneri Pacz.
• Stipa lessingiana var. brauneri (Pacz.) Roshev.
• Stipa lessingiana subsp. cyllenaea (Strid) Strid
• Stipa lessingiana var. zeberbaueri Hack.
• Stipa pennata var. lessingiana (Trin. & Rupr.) Richt.[2]

• Флора УРСР, 1940.
• Флора Европейской части СССР, 1974.(рос.)
• Клоков М. В., Осычнюк В. В. Ковыли Украины. — Київ : «Новости систематики высших и низших растений», 1976.(рос.)
• Грибова С. А., Исаченко Т. И., Лавренко Е. М. Растительность Европейской части СССР. — Ленинград : «Наука», 1980. — 236 с.(рос.)
• Ю. Н. Прокудин, А. Г. Вовк, О. А. Петрова. Злаки Украины. // Под общ. ред. Шеляг-Сосонко Ю. Р. — Київ : «Наукова думка», 1977. — 518 с.(рос.)
• Чопик В. И., Щербак Н. Н., Ардамацкая Т. Б., Жежерин В. П., Корнеев А. П., Крижановский В. И., Лысенко В. И., Мовчан Ю. В., Некрутенко Ю. П. Редкие и исчезающие растения и животные Украины; Справочник / К. М. Сытник; АН УССР. Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена. — Киев : Наукова думка, 1988. — С. 82. — ISBN 5-12-001143-8. (рос.)
• Зелёная книга Украинской ССР, 1987.(рос.)

• Ковила Лессинґа в Червоній книзі України. — Переглянуто 20 грудня 2014.