Коген Юрій Борисович

У 1954 році закінчив Бахчисарайську середню школу № 1, став робітником. Добровольцем поїхав освоювати цілину в Північний Казахстан[3]. Після закінчення в 1958 році з відзнакою Петропавловського технікуму механізації сільського господарства працював техніком радгоспу «Бурлюк» (с. Каштани Бахчисарайського р-ну). У 1962 році, перебуваючи в лавах Радянської армії, вступив у комуністичну партію. З 1963 по 1968 рік — старший економіст зі сільського господарства в Бахчисарайському райфінвідділ[2]. У 1970 році закінчив Одеський інститут народного господарства за спеціальністю «фінанси і кредит», куди вступив без іспитів у 1965 році[3]. З 1968 року працював на ПМК-60 в Бахчисараї, де в 1977—1990 роках був начальником. З 1989 по 1992 рік голова Бахчисарайської міськради. З 1992 року — начальник відділу контрольно-ревізійного управління Бахчисарайського району.

У 1994 році обраний народним депутатом Верховної Ради України 2-го скликання по Бахчисарайському виборчому округу № 36[4]. Член Міжрегіональної депутатської групи. У 1995 році за рішенням Президії Верховної Ради увійшов в склад груп міжпарламентських зв'язків з Австралією, Італією та КНР[5][6][7]. У тому ж році увійшов до депутатської слідчої комісії для проведення перевірки фактора фальсифікації окремих положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» і контроль за виконанням пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 6.07.1995 року «Про проект Закону України про внесення змін і доповнень в Декрет Кабміну України „Про довірчі товариства“»[8]. З 1994 по 1998 рік був секретарем Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У 1998 році знову балотувався в народні депутати ВР України 3-го скликання від Партії регіонального відродження України, але не набрав потрібний відсоток голосів[9][10]. З 2000 по 2006 рік — член Ради представників громадських організацій національних меншин України[11]. У 2002—2006 роках — помічник депутата Верховної Ради України 4-го скликання І. А. Франчука на громадських засадах[12]. У 2005 році балотувався на посаду міського голови Бахчисарая[13].

З 1992 по 1996 рік — голова Кримської асоціації кримських караїмів «Кримкарайлар», з 1996 по 2005 рік — голова Всеукраїнської асоціації «Кримкарайлар», далі — Почесний голова. У 2007 році рішенням Верховної Ради АРК увійшов до складу оргкомітету I Міжнародного етнографічного фестивалю «Караи збирають друзів», який проходив в Сімферополі, Євпаторії, Бахчисараї й на Чуфут-Кале[14][15].

Клопотав про передачу будівлі колишньої бахчисарайської кенаси на баланс Бахчисарайського історико-культурного заповідника, що було здійснено за рішенням Бахчисарайського міськради у 2011 році[16].

У 2014 році став співзасновником Громадської організації «Місцева національно-культурна автономія кримських караїмів „Карайлар“ міста Бахчисарая»[17]. У 2017 році виступив одним з ініціаторів встановлення меморіальної дошки історику, археологу і краєзнавцю М. Я. Чорефу (1932—1999) на будинку в Бахчисараї, де він проживав.