Копирів кінець

Копирів кінець — історична місцевість у Києві на Кудрявці[1], в Шевченківському районі. Лежить коло перетину вулиць Кудрявської, Петрівської, Вознесенського узвозу, провулків Киянівського й Несторівського, займаючи північно-західний виступ нагірного плато[2] (Старокиївської гори). Згадується в давньоруських літописах у звістках від року 1121-го.

Копирів кінець Київ
Копирів кінець Копирів кінець на карті-реконструкції стародавнього Києва (окреслений жовтим). Цифрами позначені: 60. Жидівські ворота; 76. Церква 11-го ст.; 77. Церква у Несторівському провулку; 78. Церква на території УАМ; 79. Василівська церква; 80. Західні ворота; 81. Подільські ворота
Загальна інформація
50°27′26″ пн. ш. 30°30′20″ сх. д.
Країна	Україна
Район	Шевченківський район
Адмінодиниця	Київ
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap	↑421866 ·R (Київ)
Карта
Копирів кінець Копирів кінець (Київ)

Назва місцевості виникла від «капир» (укр. — невіра; kāfir(-un) — ар., невіра, безбожник) та «капиріти» (укр. — терпіти від негоди, холоду, пережидаючи щось чи ждучи чогось)[3]. Згідно з К. М. Тищенком, поява назви пов'язана з поселенням на території Копиріва кінця ґабрів (gabr — перс., зороастрієць), відколи їхню рідну землю Персію скорили араби, і щодо арабів-мусульман ґабри-зороастрійці насправді були невіри[4]. Російській же історик М. Горелік пов'язує назву Копиріва кінця з кабарами, під якими він розуміє хазарів караистського толку, що у 830-х роках внаслідок релігійного конфлікту в середині Хазарського каганату, сформували у його північній частині (включно з Києвом) державу Кабарію. У зв'язку з цім він звертає увагу на одного з підписантів Київського листа на ім'я Кьабар коген, якого Горелік вважає головою (когеном) релігійної громади кабарів Києву. Таким чином, Горелік інтерпретує назву Копирів кінець як Кабарська вулиця, район[5].

Копирів кінець був обнесений власними укріпленнями, що обступали стіни так званого «міста Ярослава», що сполучався з Копиревим кінцем Жидівськими ворітьми. Отже, він був за одну з п'ятьох основних частин середньовічного Києва, разом з «містами» Ярослава, Володимира, Ізяслава-Святополка та Поділом. Подільський ворітьми Копирів кінець поєднувався з Поділом (по трасі теперішнього Вознесенського узвозу), а з Західних воріт, що стояли десь коло перетину вулиць Січових стрільців та Обсерваторної, починався шлях на Білгород. Вулиця по трасі теперішньої вулиці Січових стрільців сполучала Жидівські та Західні ворота трасою теперішнього Несторівського провулку ймовірно проходила вулиця, що сполучала Західні ворота з ремісничими урочищами Гончарі-Кожум'яки[2].

У Копиревому кінці археологи знайшли останки чотирьох церков часів Київської Русі: церква 11 сторіччя на розі Вознесенського узвозу та Киянівського провулку (знайдена у 1887); церква другої половини 11 сторіччя на території Української академії мистецтва, у складі Симеонівського монастиря (знайдена у 1947); Василівська церква на Новому дворі, на території клініки НАН України, що на Вознесенському узвозі (знайдена у 1878) та церква 12-13 сторіч у Несторівському провулку (знайдена у 1967)[6].

Наприкінці 12 століття у Копиревому кінці була домівка київського князя Святослава Всеволодовича (так званий Новий двір). За міжусобних князівських чвар не раз руйнувався, зрештою зруйнований за Батиєвої навали. Наново цей район почали забудовувати вже на початку 18 сторіччя. Тоді була збудована церква Вознесіння, почала формуватися теперішня мережа вулиць і провулків[1].