Вознесенський узвіз

Вознесе́нський узві́з — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Кудрявець. Пролягає від вулиці Січових Стрільців до Глибочицької вулиці, сполучаючи Кудрявець з Подолом.

Вознесенський узвіз
Київ
Місцевість Кудрявець
Район Шевченківський
Назва на честь Вознесенської церкви (зруйнована)
Колишні назви
Вознесенський узвіз, Іларіонівський узвіз, вулиця ім. Смирнова, узвіз Смирнова-Ласточкіна, вулиця Смирнова-Ласточкіна
Загальні відомості
Протяжність 865 м
Координати початку 50°27′20″ пн. ш. 30°30′17″ сх. д.
Координати кінця 50°27′45″ пн. ш. 30°30′23″ сх. д.
Поштові індекси 04053
Транспорт
Найближчі станції метро  «Золоті ворота»
 «Лук'янівська»
 «Контрактова площа»
Автобуси А 119 (по Глибочицькій вулиці)
Трамваї Т 14, 18 (по Глибочицькій вулиці)
Тролейбуси Тр 6, 16, 18 (по вулиці Січових Стрільців)
Маршрутні таксі

Мт 181, 439 (по вулиці Січових Стрільців)

Мт 417, 432 (по Глибочицькій вулиці)

Приміський 302, 820 (по Глибочицькій вулиці)
Зупинки громадського транспорту «Вознесенський узвіз» (А 119; Т 14, 18; Мт 302, 417, 432, 820); «Львівська площа» (Тр 6, 16, 18; Мт 181, 439)
Рух односторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храми церква св. Василія (УГКЦ)
Навчальні заклади Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Медичні заклади Лікарня для вчених НАН України
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11561
У проєкті OpenStreetMap r2177521
Мапа
 Вознесенський узвіз у Вікісховищі

Прилучаються Несторівський та Киянівський провулки, Петрівська і Кудрявська вулиці.

Історія

Вулиця виникла на давньому шляху від Подолу до Старого Києва. З XVIII століття відома під назвою Вознесенський узвіз — від Вознесенської церкви, розташованої на ньому у 1718–1879 роках; від неї ж набули назви і прилеглі до Вознесенського узвозу — Вознесенський провулок (тепер Киянівський провулок) і вулиця Вознесенський Яр (тепер Петрівська вулиця).

У 1863 році офіційно перейменована на Іларіонівський узвіз, за ім'ям померлого київського генерал-губернатора Іларіона Іларіоновича Васильчикова (за його розпорядженням вулицю було впорядковано і вимощено бруківкою). Проте частина «парного» боку вулиці і надалі зберігала назву Вознесенський узвіз (між вулицею Січових Стрільців і теперішньою Українською академією мистецтв).

Меморіальна дошка Засновникам Академії мистецтва України

Наприкінці 1920-х років узвіз було названо на честь професійного революціонера Івана Смирнова-Ласточкіна — з 1928 року (спочатку названа як вулиця ім. Смірнова[1]), а 1931 році перейменована на узвіз Смирнова. Під час окупації міста у 1941–1943 роках вулиця знову мала назву Вознесенський узвіз. З 1944 року — узвіз Смірнова-Ласточкіна[2], але назва «узвіз» у практиці не узвичаїлася. Назва вулиця Смирнова-Ласточкіна офіційно вживалася з 1950-х років[3][4][5].

У 2008 Комісія з перейменування вулиць, встановлення пам'ятних знаків і меморіальних дощок Київської державної адміністрації рекомендувала Київраді перейменувати вулицю Смирнова-Ласточкіна на Вознесенський узвіз[6], однак офіційне перейменування не відбулося[7].

Історичну назву узвозу було відновлено 2015 року[8].

Забудова

Територія вулиці входить до заповідної зони. За часів Київської Русі тут знаходилося торгово-ремісниче передмістя — Копирів кінець. Пам'яткою про ті часи є фундамент церкви XII століття, який розкопано на території Академії мистецтв України.

За міським розкладом належала до 4-го розряду, 1914 року частково переведена до 2-го розряду. Чітко поділяється на дві частини: порівняно рівну вулицю від нинішньої вулиці Січових Стрільців до Академії мистецтв України та стрімкий узвіз із тісними садибами й невисокою забудовою.

На вулиці залишилося кілька будівель XIX століття. Будинок № 13 зведений у 1893 році у стилі історизм, будинок № 18 — у 1895 році. Будинок № 26 зведено наприкінці XIX — початку XX століття у цегляному стилі з елементами ренесансу.

Пам'яткою історії та архітектури є будівля колишньої Духовної семінарії, де зараз розташовується Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Її збудував у 1899–1901 роках архітектор Є. Морозов, у цегляному стилі. У 1918–1919 роках тут розміщувалися казарми корпусу Українських січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем і Андрієм Мельником.

Видатні особи, пов'язані з Вознесенським узвозом

У будинку № 13 жили український історик, професор В. О. Романовський та архітектор Іполит Моргілевський (у 1925–1942 роках). У будинку № 18 у 1914–1930 роках мешкав український художник Олександр Богомазов, у будинку № 27 — графік Лесь Лозовський.

Пам'ятники та меморіальні дошки
Меморіальна дошка на честь художника Олександра Богомазова
  • буд. № 7 (церква св. Василія) — пам'ятник святому Василію. Встановлений 16 січня 2011 року, скульптор З. Г. Федик, архітектор Л. П. Скорик.
  • буд. № 7 (церква св. Василія) — пам'ятний знак на честь 1020-ліття хрещення Київської Русі. Відкрито 24 серпня 2008 року, скульптор Л. Скорик, архітектор Ю. Квасниця.
  • буд. № 7 (церква св. Василія) — меморіальна дошка на честь відвідування церкви св. Василія Папою Римським Іваном-Павлом II 25 червня 2001 року.
  • буд. № 13 — меморіальна дошка на честь професора І. В. Моргілевського. Відкрито у 1993 році, скульптор М. Шутілов, архітектор Д. Антонюк.
  • буд. № 18 — меморіальна дошка на честь художника О. Богомазова. Відкрита 19 листопада 2002 року, скульптор Б. С. Довгань, архітектор Ф. І. Юр'єв.
  • буд. № 20 — меморіал художникам — жертвам репресій.
  • буд. № 20 — пам'ятник художниці Марії Приймаченко. Відкритий 24 червня 2009 року, скульптор Ф. Богинський.
  • буд. № 20 — пам'ятник Я. С. Приходьку, студенту Київського художнього інституту, який пішов на фронт Другої світової війни та загинув. Відкрито у 1963 році, скульптор Н. Ю. Карбовська.
  • буд. № 20 — меморіал загиблим студентам та співробітникам Київського художнього інституту, які загинули у німецько-радянській війні .
  • буд. № 20 — меморіальна дошка засновникам Академії мистецтв України. Відкрита у 1994 році, скульптори М. Вронський, І. Овдійчук, архітектор В. А. Чепелик.

Установи та заклади

Зображення
  • Храм св. Василія Великого
  • № 10а
  • Будинок № 13
  • Будинок № 14
  • № 16
  • № 20
  • № 22
  • № 23в
  • Будинок № 26

Примітки
  1. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  2. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  3. Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. Київ. Покажчик до плану-схеми. — К. : Держбудвидав УРСР, 1958. — С. 44.
  4. Шулькевич М. М. Київ. Архітектурно-історичний нарис / За ред. Г. В. Головка. — К. : Держбудвидав УРСР, 1958. — С. 95.
  5. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30 грудня 1962 року № 2216 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 169, арк. 28–34. Архівовано з першоджерела 18 липня 2013.
  6. Вулиці, перейменовані протягом 1992–2006 років. Вулиці, перейменовані у 2007–2008 роках // Назви вулиць Києва в конфлікті ідеологій : навч.-метод. довід. — К., 2009. — С. 4–7.
  7. Різник О. О. Топонімічний ландшафт Києва і проблеми державної топонімічної політики. Архівовано 23 жовтня 2012 у Wayback Machine.
  8. Рішення Київської міської ради від 19 березня 2015 року № 269/1134 «Про повернення історичної назви вулиці у місті Києві» // Хрещатик. — 2015. — № 59 (4655). — 24 квітня. — С. 4. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.