Кочерга Іван Антонович

Кочерга́ Іва́н Анто́нович (24 вересня [6 жовтня] 1881(18811006), Носівка, нині місто Чернігівської області 29 грудня 1952, Київ) — український письменник-драматург.

Іван Антонович Кочерга
Іван Кочерга
Народився 24 вересня (6 жовтня) 1881
Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 29 грудня 1952(1952-12-29) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна  УНР
 СРСР
 Російська імперія
Діяльність драматургія
Alma mater Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Мова творів українська
російська
Жанр п'єса, драма
Magnum opus Ярослав Мудрий
Нагороди
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

 Кочерга Іван Антонович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Народився 24 вересня (6 жовтня) 1881(18811006) року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовлювало часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Вигнанець Ваґнер» (1921), «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку письменника. В цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

1925 р. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько, худ. Борис Косарєв) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929 p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922—1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

Меморіальна дошка І. Кочерзі на будинку письменників Роліт у Києві

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменників Роліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку німецько-радянської війни евакуйований до Уфи, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР.

Редагуючи газету «Література і мистецтво» в Уфі, Іван Кочерга знаходив час для творчої роботи. У роки Німецько-радянської війни побачили світ його п'єси «Чаша» (1942) і «Нічна тривога» (1943). Башкирський літературний критик Суфіян Сафуанов розповідав, що виступаючи в газеті 28 листопада 1941 року з статтею «Правда і творчість безсмертні», Іван Кочерга писав: «Зараз я працюю над лібрето для опери на історичному матеріалі про участь башкирського народу у Вітчизняній війні 1812—1814 років». Суфіян Сафуанов виявив в рукописному відділі Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР рукопис лібрето драматурга під назвою «Доля героя». У ній, розповідає дослідник, йдеться про героїзм башкирського полку, який пішов воювати проти французьких загарбників, про відважного старшину цього полку Сафіра Чулпанова. З тексту лібрето видно, що автор вивчив історичні матеріали та мемуарні твори про участь башкирів у Вітчизняній війні 1812 року, твори башкирського творчості. На жаль, задум драматурга залишився незавершеним.[1]

Повернувшись 1944 до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі.

В 1946 написаний твір «Досить простягти руку». В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 1910-х роках.

В 1948 написана драматична поема про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Могила Івана Кочерги

Помер 29 грудня 1952 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди

Радянський маркований конверт, 1981

Твори

Україномовні твори
Перелік:[2]
Збірки
  • Драматичні твори. Київ: Держлітвидав, 1938
  • Драматичні твори. Київ: Укрдержлітвидав, 1944
  • Твори в трьох томах. Київ-Харків: Дердлітвидав, 1956
  • Радість мистецтва. Збірник театральної публіцистики. Київ: Мистецтво
Російськомовні твори
  • «Пісня в келиху» (рос. мовою в оригіналі, 1910
    • (переклад українською) Українською перекладена Павлом Тичиною й вперше поставлена в Харківському Народному театрі 1926 році під назвою «Легенда про пісню»)
  • «Дівчина з мишкою» (рос. мовою в оригіналі, 1913)
  • «Цитата з книги Сіраха» (рос. мовою в оригіналі, 1914)
  • «Полювання на єдинорога» (рос. мовою в оригіналі, 1915)
  • «Півгодини кохання» (рос. мовою в оригіналі, 1916)
  • «Жінка без обличчя» (рос. мовою в оригіналі, 1917)
  • «Вигнанець Ваґнер» (рос. мовою в оригіналі, 1921)
  • «Зубний біль сатани» (рос. мовою в оригіналі, 1922)
  • «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (рос. мовою в оригіналі, 1924)

Примітки

Посилання

Джерела

  • Голубєва З. С. Кочерга Іван Антонович Дзеверін І. О. Українська літературна енциклопедія. К., 1988—1995. — Т. [в 3 т.] — 536 стор. + 576 стор. + 496 стор. с.
  • Бондарєва О. Мов виноград у золотую чашу, вино словес він проливає в світ // Кочерга І. Вибрані твори. — К.: Сакцент Плюс, 2005. — С. 5–24.
  • Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина XX ст. Підручник. К. : Либідь, 1998. — С. 394—398.
  • Герасимова Г. П. Кочерга Іван Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 251. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • Голубєва З. С. Іван Кочерга: Нарис життя і творчості. К. : Дніпро, 1981. — 191 с.
  • Дробот П. М. Вивчення творчості Івана Кочерги. К. : Рад. школа, 1981.
  • Кузякіна Н. Б. Драматург Іван Кочерга. Життя. П'єси. Вистави. К. : Рад. письменник, 1968. — 259 с.
  • Матющенко А. Романтик у лабетах залізної доби. Шлях драматурга Івана Кочерги до його шедеврів «Свіччине весілля» та «Майстри часу» // Дивослово. — 2010. — № 12. — С. 48–51.
  • Новорічні містерії Івана Кочерги // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. К. : Наш час, 2010. — С. 70–89.
  • Панченко В. «Замкнуте коло нашої історії — ось це я мав на увазі…» // Дивослово. — 1999. — № 2.
  • Свербілова Т. П'єси Івана Кочерги та проблема визначення соцреалізму як масової культури. // Слово і час. — 2006. — № 10. — С. 8–21.
  • Старчак К. Драматургія Івана Кочерги. К., 1957.
  • Шевцова К. Концепція керівника держави у драматичній поемі І. Кочерги «Ярослав Мудрий» // Укр. мова і літ-ра в школі. — 2003. — № 6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.