Кочубей Віктор Сергійович

Князь Віктор Сергійович Кочубей (11 жовтня 18604 грудня 1923) — російський генерал, ад'ютант спадкоємця цесаревича Миколи, начальник Головного управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів, один із членів-засновників Імператорського Православного Палестинського Товариства[1].

Кочубей Віктор Сергійович
Народження 11 жовтня 1860(1860-10-11)
Алупка, Ялтинський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть 4 грудня 1923(1923-12-04) (63 роки)
Вісбаден, Гессен-Нассау, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка, Німецький рейх
Поховання Вісбаден
Країна  Російська імперія
Звання генерал-лейтенант і генерал
Рід Кочубеї
Нагороди
 Кочубей Віктор Сергійович у Вікісховищі

Біографія

В одязі полковника війська Запорізького на костюмованому балу 1903

Син князя Сергія Вікторовича Кочубея (полтавського губернського предводителя дворянства) і графині Софії Олександрівни Бенкендорф. Онук міністра внутрішніх справ князя В. П. Кочубея і шефа Окремого корпусу жандармів графа А. Х. Бенкендорфа, племінник нумізмата князя Ст. Ст. Кочубея.

Здобув домашню освіту, в 1878 році витримав офіцерський іспит при Михайлівському артилерійському училищі. З 1879 року служив у Кавалергардском полку.

Чини: підпоручик (1879), корнет гвардії (1879), поручик (1885), штабс-ротмістр (1889), ротмістр (1894), флігель-ад'ютант (1894), полковник (1898), генерал-майор із зарахуванням до Почту Його Імператорської Величності (1899), генерал-ад'ютант (1909), генерал-лейтенант (1911).

Князь Кочубей був одним з найбільших землевласників Полтавської губернії. У Петербурзі жив у власному особняку на Фурштатській вулиці, зведеному у 1908-1910 роках архітектором Мельцером.

У 1892-1894 роках був ад'ютантом спадкоємця цесаревича Миколи Олександровича, супроводжував його в подорожі на Схід (1890-1891). У 1899-1917 роках очолював Головне управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів.

Особняк Кочубея на Фурштатській вулиці в Санкт-Петербурзі

У 1910 році в Парижі була опублікована книга князя Кочубея «Озброєна Росія, її бойові основи», в якій він зробив спробу «об'єктивно оцінити ступінь готовності Росії до майбутньої загальноєвропейської війни та перспективи участі в ній». При цьому Віктор Сергійович проявив себе як «неабиякий військовий і державний діяч», а його висновки про стан російської армії були подібні «пророцтва Кассандри[2]

Заарештовувався під час Лютневої революції, був відпущений за наказом Керенського. 19 квітня 1917 звільнився від служби через хворобу і переїхав до Києва, потім емігрував.

Лев Успенський у своїх «Записках старого петербуржця» розповідав, що для поїздок на візнику князь «вибирав найстрашнішу пролетку, самі ледь живі санки, самого разнесчастного мужичонку (флюс і одного ока немає!)»[3]. Помер 4 грудня 1923 року в німецькому Вісбадені[4]. Похований на місцевому кладовищі.

Родина

Князь В. С. Кочубей з дружиною і дітьми
Диканські дівчата (перша і п'ята дочки
В. С. Кочубея Надія і Софія), ~1912 рік

Дружина (з 22 березня 1892) — княжна Олена Костянтинівна Білосельска-Білозерська (1869-1944), фрейліна двору (з 1888); дочка князя Костянтина Есперовича Білосельского-Білозерського від шлюбу з Надійною Дмитрівною Скобелевою. За словами А. А. Мосолова, княгиня Олена Кочубей «за своїм і чоловіка смакам, не любила світського життя, відчувала себе краще в історичному маєтку Кочубеїв під Полтавою Диканьці і там приймала лише близьких друзів князя»[5]. Померла в еміграції в Парижі. Їх діти:

  • Віктор (1893-1953), випускник Пажеського корпусу, офіцер Кавалергардського полку. В еміграції у Франції, потім у США.
  • Надія (1894-1967), в заміжжі за графом Іваном Дмитровичем Толстим.
  • Софія (1896-1920), з 1918 року заміжня за полковником Георгієм Степановичем Воєводським (1891-1954). В лютому 1920 року разом з чоловіком виїхала з Севастополя в Константинополь, де незабаром померла від тифу.

Нагороди

Примітки

  1. Князь Виктор Сергеевич Кочубей - член-учредитель Императорского Православного Палестинского Общества. Л.Н. Блинова. Публикация на официальном портале Императорского Православного Палестинского Общества
  2. Акульшин П., Гребёнкин И. «Раз дело касается отечественной обороны, то цель оправдывает средства». Забытые пророчества князя Кочубея // Родина. — 2014. — Август. — С. 8-10.
  3. Успенский Л.В. Лошадиные и паровые // Записки старого петербуржца. — Л.: Лениздат, 1970. — С. 111.
  4. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997 в 6 томах. Том 3. И — К. М.: «Пашков дом», 1999. — С. 512.
  5. А. А. Мосолов. При дворе последнего императора. — М.: Наука, 1992.

Посилання

(рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.