Куракін Олексій Борисович
Олексій Борисович Куракін (рос. Алексей Борисович Куракин; нар. 19 вересня 1759 — пом. 30 грудня 1829) — російський та український державний діяч, генерал-губернатор Гетьманщини (Малоросії, 1802—1807). Князь. Фаворит російських імператорів Павла І та Олександра І. Член Верховного кримінального суду над декабристами.
Олексій Куракін | |
---|---|
| |
Народився |
19 вересня 1759 невідомо |
Помер |
30 грудня 1829 (70 років) Орловська губернія, Російська імперія |
Поховання | с. Куракіне, Малоархангельський повіт, Орловська губернія, Російська імперія |
Країна | Російська імперія |
Діяльність | політик |
Відомий завдяки | державний діяч |
Alma mater | домашня освіта, слухання лекцій у Нідерландах |
Титул | Князь |
Посада | сенатор, генерал-прокурор, генерал-губернатор, міністр внутрішніх справ, канцлер російських орденів |
Рід | Гедиміновичі |
Батько | Boris Kurakind |
Мати | Elena Kurakinad |
Брати, сестри | Alexander Kurakind |
У шлюбі з | Куракіна Наталія Іванівна |
Діти | син і дві дочки |
Нагороди | |
герб Куракіних | |
Життєпис
Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін — правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.
Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.
За свідченням сучасників, Олексій Куракін був гордий і гордовитий, але водночас умів примітити і «прихистити» талановиту людину. Він першим звернув увагу на видатні здібності молодого М. М. Сперанського, майбутнього «світила російської бюрократії», взявши його у свої секретарі, а потім і в Сенатську канцелярію.
Діяльність в Україні
Соціальні новації
Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 року по 1807 рік — як раз по смерті останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.
До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:
- відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
- заборона жебракaм просити милостиню на вулицях містa Полтави;
- перші щеплення проти віспи в Україні;
- відкриття перших державних аптек у Полтаві та Чернігові;
- будівництво каналу на р. Остер;
- складання перспективних планів і початок забудови не тільки губернських, але і повітових міст недавньої Гетьманщини;
- відкриття «будинків для виховання бідних шляхтичів», перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
- створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу — купив сам і подарував місту;
- організація німецьких колоній на території лівобережної України — у Полтаві, Кременчуці та Костянтинограді які мали надати промисловий досвід з виробництва сукна;
Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.
Куракінські теплиці
Генерал-губернатор любив техніку. У 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач — звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.
До 1917 року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60-х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).
Подальша доля
Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністром внутрішніх справ Російської Імперії (1807—1810 роки), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Війська Запорозького Віктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.
З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 року — канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами.
Помер 1829 року, проживши 70 років.
Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Іванівною Головіною.
Похований у своєму маєтку Куракіно Малоархангельського повіту Орловської губернії.
Цікавинки
- 1804 року Іван Петрович Котляревський написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну». Попри дещо «сервілістичний»[1] сюжет, твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири.
- Олексій Борисович Куракін ймовірно став прототипом одного з основних героїв роману Льва Миколайовича Толстого «Війна і мир» князя Василя Сергійовича Куракіна. Біографічних збігів літературного та реального героя достатньо: час життя, загальний хід кар'єри при трьох самодержцях, членство в Неодмінній раді, три зірки, троє дітей, дочка Олена[2].
Примітки
- Сервілізм // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- Олексій Борисович Куракін: біографія. http://www.people.su/. Процитовано 12 вересня 2014.
Джерела та література
- В. С. Шандра. Куракін Олексій Борисович, його діяльність на посаді генерал-губернатора Малоросії в 1802—1807 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 510. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- И. Ф. Павловский. «Очерк деятельности малороссийского генерал-губернатора князя А. Б. Куракина», Полтава, 1914