Кісін Євген Ігорович

Євген Ігорович Кісін (нар. 10 жовтня 1971, Москва) — ізраїльський і британський піаніст-віртуоз російського походження, класичний музикант.

Кісін Євген Ігорович
Основна інформація
Дата народження 10 жовтня 1971(1971-10-10)[1][2][…] (50 років)
Місце народження Москва, РРФСР, СРСР[1]
Роки активності 1981 — тепер. час
Громадянство Росія, Велика Британія і Ізраїль
Професії піаніст
Освіта Російська академія музики імені Гнесіних
Вчителі Anna Kantord
Жанри класична музика
Нагороди

Herbert von Karajan Music Prized (2005)

почесний доктор Гонконгського університетуd

kissin.org
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Євген Кісін народився в Москві, в сім'ї інженера Ігоря Борисовича Отмана (1934—2012)[3] і викладачки гри на фортеп'яно Емілії Аронівни Кісін (нар. 1937). В 6 років вступив до музичної школи імені Ґнєсіних. Перший і єдиний педагог — Анна Павлівна Кантор. Навчався разом з піаністом Володимиром Могилівським.

У 10 років вперше виступив з оркестром, виконавши 20-й концерт В.А.Моцарта. Рік по тому дав свій перший сольний концерт. 1984 року (в 12 років) виконав 1 і 2 концерти Ф.Шопена для фортеп'яно з оркестром у Великому залі Московської консерваторії.

1985 року Євген Кісін вперше виїхав з концертами за кордон, 1987 дебютував у Західній Європі на Берлінському фестивалі. 1988 року виступив з Гербертом фон Караяном на Новорічному концерті Берлінського філармонічного оркестру, виконавши 1-й концерт П.Чайковського.

У вересні 1990 року відбувся дебют Кісіна в США, де він виконав 1 і 2 концерти Шопена з Нью-Йоркським філармонічним оркестром під керуванням Зубіна Мета. А через тиждень музикант виступив з сольним концертом в Карнеґі-голі. У лютому 1992 року Кісін брав участь в церемонії Grammy Awards в Нью-Йорку, що транслювалася по телебаченню на авдиторію, що складалася з мільярда шестисот мільйонів глядачів. У серпні 1997 року дав сольний концерт на фестивалі «Proms» в лондонському Альберт-голі — перший фортеп'янний вечір за більш ніж 100-річну історію фестивалю.

Кісін веде інтенсивну концертну діяльність в Європі, Америці та Азії, збираючи незмінні аншлаги; виступав з провідними оркестрами світу під керуванням таких диригентів, як Клаудіо Аббадо, Володимир Ашкеназі, Даніель Баренбойм, Валерій Гергієв, Колін Девіс, Джеймс Лівайн, Лорін Маазель, Рікардо Муті, Сейдзі Одзава, Мстислав Ростропович, Євген Свєтланов, Юрій Темірканов, Георг Шолті і Маріс Янсонс; серед партнерів Кісіна по камерній музиці — Марта Аргеріх, Юрій Башмет, Наталія Гутман, Томас Квастгофф, Ґідон Кремер, Олександр Князєв, Джеймс Лівайн, Міша Майський, Ісаак Стерн й інші.

Євген Кісін також виступає з поетичними вечорами на їдиші і російською мовою[4][5][6][7]. Компакт-диск із записами творів сучасної поезії на їдиші у виконанні Є.Кісіна «На клавішах єврейської поезії» вийшов 2010 року[8]. З дитинства володіє сильною єврейською самосвідомістю і розміщує на своєму особистому сайті проізраїльські матеріали[9]. Публікує вірші і прозу на їдиші в нью-йоркській газеті «The Forward»[10]. У січні 2019 року за редакцією Бориса Сандлера вийшла його перша збірка віршів і оповідань на їдиші «А ідішер шейгец».

З 1991 року жив у Нью-Йорку, Лондоні і Парижі, в даний час живе в Празі. У 2002 році Євген Кісін отримав підданство Великобританії.

Концерти сезону 2013 року піаніст присвятив своєму батькові, який помер 31 травня 2012 року[11].

У грудні 2013 року Євген Кісін став громадянином Ізраїлю. Він отримав посвідчення особи і ізраїльський паспорт в ході урочистої церемонії, на якій були присутні глава Сохнута Натан Щаранський і міністр абсорбції Софа Ландвер.

Премії і нагороди

Є. Кісін ніколи не брав участі в конкурсах виконавців, проте є лауреатом численних премій, до числа головних можна віднести:

  • Премія Академії музики «Chigiana» «Кращий піаніст року» (Італія, 1991)
  • Премія журналу «Musical America» «інструменталісти року» (1994)
  • Почесна премія «Тріумф» (Росія, 1997)
  • Премія імені Шостаковича (Росія, 2003)
  • Премія імені Караяна (Німеччина, 2005)
  • Премія «Греммі» в категорії «Кращий класичне сольне виконання на музичному інструменті» за виконання творів Скрябіна, Метнера і Стравінського (США, 2006)
  • Премія імені Бенедетті Мікеланджелі (Італія, 2007)
  • Премія «Греммі» 2010 року в номінації «кращий сольний інструментальне виконання з оркестром» за запис другого і третього концертів для фортеп'яно Сергія Прокоф'єва[12].

У травні 2001 року Кісіну присвоєно звання почесного доктора музики Манхеттенський школи музики, в червні 2005 — почесного члена Королівської академії музики (Лондон), 2009 року — почесного доктора Гонконгського університету, 2010 року — почесного доктора Єврейського університету в Єрусалимі.

У вересні 2012 року, за зміцнення і розвиток вірмено-російських культурних зв'язків, а також за значний внесок у справу надання гуманітарної допомоги постраждалим від катастрофічного землетрусу, що стався в Вірменії 1988 року, Кісін був нагороджений орденом Пошани Республіки Вірменія (25.09.2012)[13].

Введений в Зал слави журналу Gramophone[14].

      Примітки
      1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #122086775 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
      2. SNAC — 2010.
      3. Evgeny Kissin is the world’s most acclaimed classical pianist (The Economist)
      4. The Kennedy Center and Pro Musica Hebraica Present: An Evening of Jewish Music and Poetry: Evgeny Kissin
      5. Home Cinema @ The Digital Fix — We Want The Light
      6. Magical music in the mountains — Telegraph
      7. Verbier Festival | La musique classique au cœur des Alpes suisses
      8. Evgeny Kissin plays forgotten composers and declaims poetry in stunning performance
      9. Interview of E. Kissin to Maxim Reider (01.07.2011). A servant of music (англ.). Jerusalem Post. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 7 січня 2011.
      10. Евгений Кисин в «פֿאָרװערטס»
      11. Пианист Евгений Кисин отменил гастроли из-за смерти отца. izvestia.ru. 1 червня 2012. Процитовано 1 лютого 2016.
      12. Nominees | GRAMMY.com
      13. Указ Президента РА
      14. Gramophone Hall of Fame (англ.). Gramophone. Процитовано 2 січня 2016.

      Посилання
      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.