Герберт фон Караян

Ге́рберт фон Карая́н (нім. Herbert von Karajan; 5 квітня 1908, Зальцбург, Австрія — 16 липня 1989, Аніф, Австрія) — австрійський диригент. За визначенням газети New York Times[8], Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.

Герберт фон Караян
нім. Herbert von Karajan
Ім'я при народженні нім. Heribert Ritter von Karajan
Народився 5 квітня 1908(1908-04-05)[1][2][…]
Зальцбург, Австрія[3][4]
Помер 16 липня 1989(1989-07-16)[1][2][…] (81 рік)
Аніф, Зальцбург-Умгебунг, Зальцбург, Австрія[5][4]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Зальцбург : 
Країна  Австрія[6]
Діяльність диригент, музичний режисер, театральний режисер, кінорежисер
Alma mater Моцартеум і Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Відомі учні Karl Anton Rickenbacherd, Rune Larssond і Анне-Софі Муттер
Знання мов німецька[1]
Членство Берлінський філармонічний оркестр
Роки активності з 1929
Жанр класична музика
Посада музичний режисерd, головний диригентd, музичний режисерd і музичний режисерd
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[7]
Батько Ernst von Karajand
Мати Martha von Karajand
Брати, сестри Wolfgang von Karajand
У шлюбі з Elmy Holgerloefd, Anita von Karajand і Eliette von Karajand
Діти Isabel Karajand і Arabel Karajand
Автограф
Нагороди

Почесний громадянин Берлінаd

золота медаль Королівського філармонічного товаристваd (1984)

премія Ернста Сіменса (1977)

Hans von Bülow Medald

IMDb ID 0902507
Сайт karajan.org

Ранні та воєнні роки

З 1916 по 1926 роки навчався в консерваторії Моцартеум у Зальцбурзі. У 1929 році диригував оперу Ріхарда Штрауса «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З 1929 по 1934 роки був першим капельмейстером у міському театрі міста Ульм у Німеччині.

У 1935 році Герберт фон Караян став членом нацистської партії. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральним музичним директором (нім. Generalmusikdirektor) Німеччини, в 1937 році відбувся його перший виступ з Берлінським філармонічним оркестром у Берлінському державному оперному театрі в опері Бетховена «Фіделіо». Величезний успіх мали його виконання опери Ріхарда Вагнера «Трістан і Ізольда». Також диригент гастролював у Брюсселі, Стокгольмі, Амстердамі й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії Deutsche Grammophon.

В роки Другої Світової війни Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin — цьому призначенню сприяв протекторат Германа Ґерінґа. Загалом у 1941–1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, донькою відомого виробника швейних машин.

Повоєнні роки

В 1946 році у Відні з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство в нацистській партії. Проте в 1947 році заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна в нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад Ісаак Стерн, Артур Рубінштейн і Іцхак Перлман, відмовлялися з ним грати.

У 1948 році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики (нім. Gesellschaft der Musikfreunde) у Відні. Диригував також в оперному театрі «Ла Скала» у Мілані. Однак найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» (англ. Philharmonia Orchestra) у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у театрі у Байройті.

В 1955 році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець Вільгельма Фуртвенглера. З 1957 по 1964 рік — художній директор Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбурзьким фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті в 1989 році.

Творчість

Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 [джерело?]). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій пресконференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує припущення, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити Дев'яту симфонію Бетховена, й архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому значну роль. Втім це припущення не знаходить підтвердження[9][10].

Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Ріхарда Вагнера і «Паризьких симфоній» Йозефа Гайдна:

«Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»
«Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»

Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 року (зокрема таких композиторів як Г. Малер, А. Шенберг, А.Берг, А. Веберн, Б. Барток, Я. Сібеліус, Р. Штраус, Дж. Пуччіні, А. Онеґґер, С. Прокоф'єв, К.Дебюссі, П. Гіндеміт, І. Стравінський). Виняток складають Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») Карла Орфа в 1973 році.

Почесні звання

24 квітня 1978 року йому було присвоєно звання «Почесний громадянин Відня».

Посилання

Відео

Див. також
  • 6973 Караян — астероїд, названий на честь диригента.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Караян Герберт фон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118559915 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  6. LIBRIS — 2018.
  7. Kammholz K. Der Mann, der zweimal in die NSDAP eintrat // Die Welt / Hrsg.: S. Aust — WeltN24, Axel Springer SE, 2008. — ISSN 0173-8437
  8. John Rockwell (17 липня 1989). Herbert von Karajan Is Dead; Musical Perfectionist was 81. The New York Times. с. A1.
  9. Roll Over, Beethoven
  10. The Invention of Compact Discs[недоступне посилання з липня 2019]

Література
  • Lebrecht, Norman (2001). The Maestro Myth: Great Conductors in Pursuit of Power. New York: Citadel Press. ISBN 0806520884.
  • Layton, Robert; Greenfield, Edward; March, Ivan (1996). Penguin Guide to Compact Discs. London; New York: Penguin Books. ISBN 0140513671.
  • Monsaingeon, Bruno (2001). Sviatoslav Richter: Notebooks and Conversations. Princeton University Press. ISBN 0571205534.
  • Osborne, Richard (1998). Herbert von Karajan. London: Chatto & Windus. ISBN 0701167149.
  • Osborne, Richard (2000). Herbert von Karajan: A Life in Music. Boston: Northeastern University Press. ISBN 1555534252.
  • Raymond, Holden (2005). The Virtuoso Conductors. New Haven, CT; London: Yale University Press. ISBN 0300093268.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.