Лази (Ярославський повіт)

У 1340—1772 роках село входило до Перемишльської землі Руське воєводства.

У 1772—1918 роках село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. У 1883 році село нараховувало 1195 греко-католиків і 100 римо-католиків, місцева греко-католицька парафія також включала села Корабники, Мудре, Лощани, Дунковичі Великі, Михайлівка і Ямки, належала до Ярославського деканату Перемишльської єпархії.

У 1919—1939 роках — у складі Польщі. Село належало до Ярославського повіту Львівського воєводства. На 1 січня 1939 року в селі мешкало 1680 осіб, з них було 1515 українців-грекокатоликів, 40 українців-римокатоликів, 80 поляків та 15 євреїв[2].

З початком другої світової війни чоловіків села мобілізовано до польської армії, троє з них згинули безвісти. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мали відступити з правобережжя Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова воно належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР село включене до Любачівського повіту[3]. 17 січня 1940 року територія ввійшла до Ляшківського району Львівської області. Нові окупанти також мобілізували чоловіків, з мобілізованих у 1940—1941 роках п'ятеро згинули безвісти. Заарештовано НКВС і зникли безслідно восьмеро жителів села. У червні 1941 року, з початком німецько-радянської війни, територія знову була окупована німцями. За три роки німецької окупації замучені четверо селян, троє безвісно загинуло в похідних групах ОУН, п'ятеро зникли безвісти в рядах німецької поліції, така ж доля п'ятьох мобілізованих у дивізію «Галичина». У липні 1944 року радянські війська окупували цю територію. Радянські окупанти знову мобілізували чоловіків, з мобілізованих у 1944—1945 роках 10 згинули безвісти.

У жовтні 1944 року західні райони Львівської області віддані Польщі. Польським військом та бандами цивільних поляків почалися пограбування та вбивства, селяни гуртувалися в загони УПА і відділи самооборони, у складі яких загинув 21 житель села. Також загинули 6 учасників українського підпільного руху опору ОУН. Четверо цивільних замучені польськими військовими і міліцією, іще четверо замучені в польських в'язницях (поза концтабором Явожно).

Українське населення було піддане етноциду. 202 родини (802 особи) виселені в СРСР у 1945—1946 роках. У березні 1946 року відділ УПА спалив міст через річку Шкло і порожні хати — задля недопущення поселення поляків.

1—20 червня 1947 року під час операції «Вісла» Військом польським були депортовані[4] 111 родин  — 402 особи на понімецькі землі, 24 жителі села ув'язнені в концтаборі Явожно, четверо з них там загинули. В хати виселених українців поселені поляки.

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.