Лассі Петро Петрович

Походив з давнього нормандського аристократичного роду[2]. В юності як прихильник короля Якова II вступив до армії якобітів і взяв участь у Війні двох королів, після поразки Стюартів виїхав до Франції. До 1697 року служив у французькій армії, а в 1697—1700 роках служив в австрійській армії.

У 1700 році разом з австрійським герцогом де Круа вступив на службу до московського царя Петра I, брав участь у битві під Нарвою[3].

Із 1701 року — капітан у корпусі фельдмаршала Шереметєва, брав участь у битві при Гуммельсгофі і взятті Дерпта. Із 1705 року — майор, із 1706 року — підполковник, із 1707 року — полковник. Із 1708 року — командир Сибірського піхотного полку, учасник Полтавської битви 1709 року (під час битви був важко поранений)[4].

Учасник взяття Риги (1710) і Прутського походу (1711). Із 1711 року — бригадир. У 1719 році на чолі військового загону висадився неподалік Стокгольма і пограбував околиці шведської столиці. Із 1720 року — генерал-поручник.

У 1723—1725 роках — член Військової колегії. Із 1727 року — губернатор Ліфляндії.

Під час Війни за польську спадщину командував російськими військами у Польщі. У 1734 році після облоги взяв Данциг (Гданськ). У 1735 році на чолі російської армії здійснив похід до Рейну на допомогу імператору Священної Римської імперії Карлу VI в його боротьбі з Францією[5]. За успішні бойові дії в 1736 році був удостоєний звання генерал-фельдмаршала.

Взяв активну участь у російсько-турецькій війні 1735—1739 років. У 1736 році після короткої облоги взяв турецьку фортецю Азов[6]. У 1737 році з військом перейшов Сиваш і вторнувся в Крим, де розбив війська кримського хана.

Під час російсько-шведської війни 1741—1743 років — головнокомандувач російської армії. Після успішного завершення війни — ліфляндський генерал-губернатор. Помер і похований у Ризі.