Левицький Борис Васильович

Біографія

Борис Левицький народився 1915 року у Відні в сім'ї гімназійного професора Василя Левицького. Закінчив народну та середню школу в Бережанах.

У Львівському університеті вивчав філософію та педагогіку. Наприкінці 1930-х років проявив себе як студентський діяч націоналістичного напрямку.

Борис Левицький був тісно зв'язаний з лівим крилом націоналістичного руху, очолюваним Іваном Мітринґою (1909 — 1943), у 1938—1939 роках у Львові редагував орган цього крила — газету «Нове Село».

З початком німецько-польської війни у вересні 1939 року переїхав із дружиною до Кракова.

1940 року органи НКВС заарештували його батька та вивезли до Москви, де він помер наступного року. Того ж 1940 року матір Бориса разом із хворим братом Мироном вивезли до Казахстану, де вони померли.

Під час Другої світової війни Борис Левицький став членом-засновником і членом ЦК Української народно-демократичної партії.

Після війни став співредактором газети «Вперед» (1949—1959) у Мюнхені, органу лівого крила Української революційно-демократичної партії (УРДП), а також референтом Німецької соціал-демократичної партії для справ СРСР (1952) і науковим співробітником «Forschungsdienst Osteuropa» у Дюссельдорфі. За допомогою останнього інституту йому вдалося розбудувати власне дослідницьке бюро з архівом про персоналії в Радянському Союзі (1973 року було близько 60 000 карток) та про інституції (понад 10 000 карток).

Від 1959 року Борис Левицький був науковим співробітником інституту Friedrich-Ebert-Stiftung і постійним співробітником журналу «Viertelsjahres Berichte», який видавав інститут. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, Deutsche Gesellschaft für Osteuropakunde в Штутгарті, Wirtschaftspolitische Gesellschaft von 1947 у Франкфурті над Майном та Gesellschaft für Auslandskunde. Викладав також в Українському вільному університеті.

Помер 28 жовтня 1984 року.

Праці

Статті Бориса Левицького на українські та радянські теми публікувалися в німецькомовній пресі (особливо фахові журнали «Osteuropa» і «Österreichische Osthefte») і в польському еміграційному журналі «Kultura».

Левицький був автором кількох десятків книжок, переважно німецькою і англійською мовами, у яких він представив українську і радянську проблематику ширшому колу читачів на Заході. Серед них:

  • Vom roten Terror zur sozialistischen (1961);
  • Die Sowjetukraine 1944—1963 (1964);
  • Terror i rewolucja (1965);
  • Polityka narodowosciova Z.S.S.R. (1966);
  • Die Kommunistische Partei der Sowjetunion — Portrat eines Ordens (1967; японський переклад 1970);
  • Die rote Inquisition (1967; французький переклад 1968, італійський — 1969);
  • Die sowjetische Nationalitätenpolitik nach Stalins Tod (1970);
  • The Uses of Terror: The Soviet Secret Service 1917—1970 (1971);
  • Politische Opposition in der Sowjetunion 1960 bis 1972;
  • Das Sowjetvolk — Nationalitätenpolitik als Instrument des (1983);
  • Politics and Society in Soviet Ukraine 1953—1980 (1984).

Див. також

Джерела та література

Примітки
  1. Munzinger Personen
  2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.

Посилання
  • Левицький Борис Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.244-245
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.