Левицький Йосип Іванович

Йо́сип[2] Іва́нович Леви́цький (24 травня 1801, Баранівці, нині Самбірського району, Львівська область — 24 травня 1860, Дрогобич, Львівщина) — український греко-католицький священик, громадсько-культурний діяч, письменник і філолог, автор граматики української мови і низки шкільних підручників.

Йосип Іванович Левицький
Основні відомості
Народження 24 травня 1801(1801-05-24)
Баранівці, Австрійська імперія
Країна:  Австрійська імперія
Альма-матер: Віденська духовна семінарія
Конфесія: католицька церква[1]
Смерть: 5 червня 1860(1860-06-05) (59 років) або 24 травня 1860(1860-05-24) (59 років)
Дрогобич, Австрійська імперія
Місце поховання: Нагуєвичі
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник, перекладач
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
Титул: пресвітер
Нагороди:

Біографія

1825 — закінчив Віденську духовну семінарію, викладав церковнослов'янську мову в Перемишльській духовній семінарії.

Водночас учителював у селах Шкло, Грушів та Нагуєвичі.

1831 — в передмові до своєї «Граматики руської або малоруської мови в Галичині» вжив термін «лемки» та «бойки»[3], що, за деякими джерелами, сталося вперше в історії[4].

1833 — переклав баладу «Альпухара» з поеми Адама Міцкевича «Конрад Валленрод».

1843 — Левицький виступив на сторінках варшавського журналу «Денница» зі статтею «Доля галицко-русского языка и литературы», в якій дав бібліографічній огляд галицького друкарства за 70 років австрійського правління в Галичині. До 1815 року він врахував всього три книги, видані церковнослов'янською мовою. Ширше подана друкована продукція за наступні роки. Дістали відображення твори, що вийшли не лише в галицьких друкарнях, а й Будапешта, Відня, Перемишля.

1847–1853 — професор богослов'я у Перемишлі.

1848 — брав активну участь у Соборі руських учених в Львові, при організації Галицько-руської матиці.

Як філолог Й. Левицький визнавав самостійність української мови, але не бачив істотної різниці між нею та церковнослов'янською. Він заперечував народну основу літературної мови. З цих позицій Левицький різко критикував в огляді «Русалку Дністровую».

Огляд Левицького був цілком прогресивним явищем,[джерело?] він привернув увагу до нелегкого становища українського друкарства на Галичині, викликав інтерес у західних українців до бібліографічного обліку своєї літературної спадщини.

Виявляв великий інтерес до бібліографії. У своїй «Граматиці» він вміщує перелік старовинних церковнослов'янських книг, роблячи посилання на перший том покажчика Сопікова «Опыт российской библиографии».

Окрім своєї «Граматики» імовірно також є автором одного з перших українсько-польських словників («Приручный словарь славено-польский», Львів, 1830). Час публікації словника — є періодом сильної полонізації духовенства на Галичині. Автор скаржиться, що галичани забувають свою давню мову, й додає:[5]

Причину цього тривожного явища в нашому освіченому часі знайти (збагнути) можна зокрема у презирстві до власної мови та відданню себе з усім чужоземним мовам. Та недолюдком є той, хто соромиться мови дідів своїх!

З кінця 1830-х рр. Левицький намагався писати народною мовою, зокрема перекладаючи вірші Ґете і Шиллера, а також у панеґіриках греко-католицьким єпископам.

Його перу належать статті щодо мовних проблем, питань літератури та музики. Також збирав фольклор, його записи увійшли до збірки «Колядки та щедрівки».

Помер 24 травня 1860 у Дрогобичі, похований у с. Нагуєвичі Дрогобицького району.

Нагороди

Пам'ять

На честь Йосипа Левицького названо вулиці в містах Дрогобич і Стебник. У грудні 2017 року в Дрогобичі на вулиці Йосипа Левицького на його честь відкрито меморіальну таблицю[8].

Примітки
  1. Czech National Authority Database
  2. також Йосиф; Історична довідка
  3. Lewicki, Joseph (1834). Grammatic der ruthenischen oder klein russischen Sprache in Galizien. Przemyśl.
  4. Іван Красовський, Дмитро Солинко. Хто ми, лемки…
  5. XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в Галичині // Іван Огієнко. Історія української літературної мови. — Київ, 2001.
  6. Шематизм Перемишльської єпархії на 1856 рік. — Перемишль 1856. — С. 92.
  7. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1856. — S. 102.(нім.)
  8. У Дрогобичі відкрили меморіальну таблицю на честь о. Йосифа Левицького 8 грудня 2017 року. https://zik.ua

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.