Лопарит

Лопарит (рос. лопарит; англ. loparite; нім. Loparit m) мінерал класу оксидів і гідроксидів, підкласу складних оксидів, ніобо-титанат церію та ін. легких лантаноїдів каркасної будови. Група перовськітів.

Лопарит
Загальні відомості
Статус IMA затверджений, перейменований (Rn)[1][2]
IMA-номер IMA1987 s.p.
Хімічна формула (Na,Ce,Sr)(Ce,Th)(Ti,Nb)₂O₆
Nickel-Strunz 10 4.CC.35
Ідентифікація
Колір риси коричневий
Інші характеристики
Названо на честь саами[3]
Типова місцевість Mount Maly Mannepakhkd[3]
 Лопарит у Вікісховищі

Історія та етимологія

Мінерал, відомий сьогодні як лопарит (Ce), вперше був знайдений фінським геологом Вільгельмом Рамзаєм (1865-1928) у Ловозерській тундрі (у 1890 році). Він же дав первинний опис мінералу.

Мінерал докладно описаний російським геологом Кузнецовим І.Г. у 1925 р. Названий за застарілою назвою фіно-угорського народу Північної Європи, зокрема, Кольського півострова: саамі лопарі.

Загальний опис

Хімічна формула за Є. Лазаренком: (Се, Na) TiO3. Містить (%): Na2O — 8,32; TR2O3 — 30,80; TiO2 — 39,65. Домішки: оксиди Nb, Ca, Sr, Th, Ta.

За іншими даними: (Се, Na, Ca) (Ti, Nb) О3 або (Na,Ce,Sr)(Ce,Th)(Ti,Nb)₂O₆.

Вигляд кристалів псевдокубічний (кубооктаедричний); характерні зірчасті двійники проростання.

Сингонія кубічна (за ін. даними — моноклінна).

Спайність відсутня.

Густина 4,6-4,9.

Твердість 5,5-6,0.

Колір смоляно-чорний, рідше бурий.

Блиск скляний до металічного, на зламі жирний.

Риса коричнева.

Крихкий.

Злам нерівний.

Походження магматичне. Структура — перовськітового типу. Зустрічається в агпаїтових нефелінових сієнітах, рідше в лужних пегматитах. Виявлений також в деяких рідкіснометалічних гранітах. У зоні гіпергенезу відносно стійкий, утворює розсипи. Асоціація: нефелін, мікроклін, егірин, рідкісноземельний апатит, арфведсоніт, перовськіт, ільменіт, евдіалітевколіт, титаніт, лампрофіліт.

Поширення

Поширений у Хібінському і Ловозерському масивах, на Кольському п-ові; на масиві Юллимах Центральний Алдан); Північному Прибайкаллі, Східному Забайкаллі, у Туві, Росія. Знахідки: Браттаген, Лагендален, поблизу Ларвіка та Бюера, Бьоркдален, Норвегія. В комплексі Гардінер, фіорд Кангердлугсуак, східна Гренландія. на Тенеріфе, Канарські острови. У карбонатиті озера Шрібурт, Онтаріо, Канада. У Сарамбі та Чірікеле, Парагвай. Мінас-Жерайс, Бразилія. На острові Боа-Вішта, Кабо-Верде.

Переробка і застосування

Основний метод збагачення лопаритових руд — гравітаційний з подальшою флотацією шламів. Вихідну руду піддають двостадійному дробленню та мокрому подрібненню, потім її направляють на гідравлічну класифікацію. Крупні класи збагачують на відсаджувальних машинах із поверненням хвостів відсадки на подрібнення, а дрібні — на концентраційних столах. Отриманий колективний егірин-лопаритовий концентрат зневоднюють, сушать і піддають електромагнітній та електростатичній сепарації для видалення егірину (лопарит виділяється у провідникову фракцію), а потім електромагнітній сепарації (лопарит, на відміну від егірину, переходить у немагнітну фракцію).

Лопарит — цінна сировина на Та, Nb, TR, Ti. Руда рідкісноземельних елементів, титану, ніобію, танталу. Видобувається, зокрема, на Кольському півострові.

Крім того, лопарит (Ce) є затребуваним мінералом серед колекціонерів через його рідкість, добре розвинені кристали-близнюки та привабливі зразки.

Див. також

Примітки

Література

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л  Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Лопарит // Мінералогічний словник. К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Лопарит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.