Лубківський Роман Мар'янович

Рома́н Мар'я́нович Лубкі́вський (10 серпня 1941, с. Острівець, Дистрикт Галичина — 23 жовтня 2015, Львів, Україна) — український письменник, державний і громадський діяч, дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Член Спілки письменників України (1976). Дійсний член Острозького академічного братства (2005), НТШ (2007), почесний член Спілки білоруських письменників (2006).

Роман Мар'янович Лубківський
Роман Мар'янович Лубківський
Народився 10 серпня 1941(1941-08-10)
с. Острівець, Крайсгауптманшафт Тернопіль, Дистрикт Галичина, Генеральна губернія
Помер 23 жовтня 2015(2015-10-23) (74 роки)
Львів, Україна
Поховання
Личаківський цвинтар[1] : 
Громадянство  СРСР→ Україна
Національність українець
Діяльність письменник, державний і громадський діяч
Відомий завдяки письменник, державний і громадський діяч, дипломат
Alma mater Львівський університет
Знання мов українська[2]
Членство Спілка письменників СРСР і Союз білоруських письменників
Жанр вірш
Посада Народний депутат України[3]
Партія КПРС[4]
Діти сини Маркіян, Данило
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч культури Польщі

Життєпис

Роман Мар'янович Лубківський народився 10 серпня 1941 року в селі Острівець, нині Теребовлянського району Тернопільської області, Україна.

Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1963). Працював заступником головного редактора журналу «Жовтень» (з 1990 — «Дзвін»).

У 1980—1992 — голова Львівської організації Спілки письменників України, член виконавчої ради українського відділення ПЕН-клубу, делегат Установчого з'їзду Руху.

У 1990—1994 — народний депутат України. За ініціативою Романа Лубківського було започатковано традицію складення присяги Президентами України на Пересопницькому Євангелії.

У 1992—1993 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці. У 1993—1995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці.

У 2006—2007 — голова Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

У 1997—2001 — начальник управління культури Львівської ОДА. У 1996—2000 — голова львівської обласної організації товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, згодом — його почесний голова.

З 1995 — професор факультету міжнародних відносин та дипломатичної служби Львівського національного університету.

2007 заснував іменну стипендію для найкращих учнів Острівецької ЗОШ I—III ступенів.

Помер 23 жовтня 2015 року у віці 74 років у Львові[5]. Відспівували 26 жовтня в соборі святого Юра, прощальне слово мав, зокрема, Дмитро Павличко, поховали в родинному гробівці на полі 67 Личаківського цвинтаря. Зі столичного керівництва не було представників[6]. У серпні 2016 року у Львові на фасаді будинку на вулиці Крушельницької, 19, де мешкав письменник, було встановлено меморіальну таблицю[7].

Відзнаки
  • 1977 — заслужений діяч культури Польщі. Нагороджений цією відзнакою за перекладацьку діяльність і популяризацію в Україні польської літератури.
  • 1979 — літературна премія імені Павла Тичини.
  • 1984 — премія імені Вітезслава Незвала Чеського літературного фонду.
  • 1988 — премія імені Павола Гвєздослава за оригінальну та перекладацьку творчість, відданість культурі словацького народу.
  • Державна премія України імені Т. Шевченка 1992 року в галузі літератури за збірку поезій «Погляд вічності»[8].
  • Орден «За заслуги» ІII ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність[9].
  • Заслужений діяч мистецтв України (18 серпня 2006) — за значний особистий внесок у соціально економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ї річниці незалежності України[10].
  • 2008 — премія імені Максима Рильського.
  • 2008 — премія Ars Translationis за переклад з чеської мови драми Вацлава Фріча «Іван Мазепа».
  • Орден «За заслуги» ІI ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги в державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[11].

Доробок

Друкуватися почав у 1958 році. Твори Романа Лубківського перекладено англійською, білоруською, болгарською, польською, російською, сербською, словацькою, хорватською та чеською мовами. Переклади з більшості слов'янських літератур, зокрема, твори О. Блока, І. Вазова, Я. Івашкевича, Янки Купали, Десанки Максимович та інших.

Збірки поезій
  • «Зачудовані олені» (1965),
  • «Громове дерево» (1967),
  • «Рамена» (1969),
  • «Смолоскипи» (1975),
  • «Звіздар» (1977),
  • «Майоліка» (1985),
  • «Словацьке літо» (1986),
  • «Карбівня» (1987),
  • «Серпневе яблуко» (1989),
  • «Погляд вічності» (1990) — відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка,
  • «Балканський Христос» (2001),
  • «Камінне жниво» (2001),
  • «Квітень у серпні» (поезії поза збірками, 2003),
  • «Зелене серце» (2003),
  • «Сто і одна строфа» (2003).

Інші книги
  • «Слов'янське небо» (1972, антологія перекладів поезій),
  • «Многосвіточ» (1978, публіцистика),
  • «Високі райдуги» (1979, публіцистика),
  • «Слов'янська ліра» (1983, антологія перекладів поезій),
  • «Богорівний, бо правдомовний: Слово про Шевченка» (1997, монографія),
  • «Сповідь. Молитва. Присяга: Літературний портрет Д. Павличка» (2004, монографія).

Співупорядник збірок:

  • «Вінок Маркіянові Шашкевичу» (1987),
  • «Весни розспіваної князь. Слово про Антонича» (1989).

Упорядник та науковий редактор

  • книги М. Богдановича «Стратим-лебідь» (2002),
  • книги статей С. Гординського «На переломі епох» (2004),
  • літературно-мистецьких збірників «Посвята» (2003) та «Шевченкова дорога і Білорусь» (2004).

Вшанування пам'яті

13 серпня 2017 року в Острівці на фасаді церкви святого Димитрія УГКЦ відкрито пам'ятну таблицю Романові Лубківському.[12]

Примітки
  1. Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 59. — 416 с.
  2. Catalog of the German National Library
  3. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
  4. http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/281.htm
  5. Помер один із засновників «Народного Руху України» Роман Лубківський. ukranews.com. Українські новини. 23 жовтня 2015. Архів оригіналу за 24 жовтня 2015.
  6. Юлія Ліщенко. «Ні Київ, ні Львів не назвали його почесним громадянином…» // Високий замок. — 2015. — № 118 (5374). — 27 жов. — С. 3.
  7. Пастернак Н. «Мені життя прожитого не жаль…» // Культура і життя. — 19 серпня 2016. — № 34. — С. 11.
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1992 р. № 86 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1992 року». Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 25 грудень 2021.
  9. Указ Президента України від 8 грудня 1998 року № 1337/98 «Про відзначення нагородами України активістів Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка»
  10. Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 694/2006 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
  11. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  12. Валах Ю., Прокопів А. Роман Лубківський на YouTube / Юлія Валах, Андрій Прокопів // Тернопільська філія НСТУ. — 2017. — 14 серпня.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.