Луї Альтюссер

Структуралістський марксизм є революційною зміною у політичній, філософській та історичній думці. Структуралістський марксизм став найпрестижнішою, серед філософів та ідеологів, зокрема серед прихильників марксизму, течією історико-філософської думки 60х — 70х років XX століття. Центральною фігурою цієї революційної течії став член комуністичної партії Франції, а також її ідеолог — Луі Альтюссер. Початком діяльності Луі Альтюссера в лоні структуралістського марксизму є його перша робота «За Маркса», де він доволі чітко описує науковий шлях Карла Маркса, його прихильність до Фейєрбаха та Гегеля у молоді роки, та вельми авторитетні роботи в пізніші роки його життя. Загалом так як Альтюссер був прихильником комуністичного руху (як вже зазначалося вище, членом комуністичної партії Франції), окрім найвпливовішого його твору «За Маркса» в нього ще є присвячені марксовій творчості роботи, такі як «Читати Капітал» (у співавторстві з Етьєном Балібаром, Роже Етабле, П'єром Машере, Жаком Рансьєром), «Ленін і філософія».

Також важливою роль у народженні структуралістського марксизму відіграв Нико Пулянтцаса. В його роботах також було висвітлено ідеологію новітньої течії марксизму.

Загалом, Альтюссер не позиціонував себе як структураліст. І взагалі, як аналізували творчість Альтюссера вчені історики та соціологи, англійці (Едвард Томпсон) та американці, схилялися до того, що цей структуралістський метод носить ідеологічний характер. Проте ця концепція мала багато розбіжностей з вже існуючими у сфері марксизму. Також вона йшла на противагу таким течіям як «економізм» та «волюнтаризм». Можна зазначити, що ця концепція є доволі суперечливою. Оскільки насправді обидві концепції «структуралізм» і «марксизм» носять протилежний одне одному характер і завжди вчені з обох боків критикували одне одного у думках щодо їхніх концепцій.

Одним із внутрішніх методологічних суперечностей Луї Альтюссера стало змішання марксистських і структуралістських «метафізичних припущень». З одного боку, він часто говорить у своїх роботах про те, що кожна теорія створює власний світ «теоретичних об'єктів», відмінний від світу, що спостерігається у повсякденному житті. Він стверджував, що спостережуваний світ деякою мірою «створюється» структурою (проблематикою) використовуваної нами теорії, фактично перефразовуючи структуралістську тезу про те, що наші уявлення про світ і є сам світ. З іншого боку, як всякий марксист, він доводить «науковість» своїх побудов в тому сенсі, що вони є дійсним відображенням реальності і здатні цю реальність пояснювати, прогнозувати і змінювати. Протиріччя між неможливістю співвіднесення сприйняття реальності, і необхідністю доказу їхньої адекватності призводить до виділення критеріїв «науковості» теорії. Вона повинна бути «відкритою за своєю проблематикою» (повинна «ставити» питання, відповіді на які самим питанням і передбачаються) і повинна мати певний «порядок експозиції» (бути логічно стрункою і раціональною). Однак навіть введення цих критеріїв не сприяє подоланню полярності методологічних підходів. Альтюссер і Пулянтцаса намагалися відтворити ідеї Маркса і Енгельса у новому світі, але це викликало багато критики серед досвітчених соціологів, як серед наукових кіл у Європі так і у Америці. Хоча пізніше їхні роботи викликали шквал нових робіт з різноманітних соціальних дисциплін (наприклад у Великій Британії — робіт з філософії науки Р. Баскара, в США — емпіричних робіт з класової структури Е. Райта). В обличчі структуралістського марксизму ми знову маємо справу зі спробою максимально широкого осмислення реальності, з прагненням охопити більшість сторін соціальної дійсності. У цьому побудови Луї Альтюссера схожі з концепціями Талкотта Парсонса, але, якщо останній проходить шлях від дії (поведінки особистості, індивідуального вибору) до суспільства (інститутів, мережі рольових статусів, соціальної системи), то перший рухається у зворотному напрямку від суспільства (прихованих соціальних структур) — до дії (поведінки особистості).