Люпин білий
Люпин білий (Lupinus albus) — вид квіткових рослин родини бобові (Fabaceae). Однорічна рослина, зелене добриво, кормова культура, використовується в декоративних цілях. Визнаний найбільш ефективним сидератом для бідних легких ґрунтів з підвищеною кислотністю. Навіть на бідних ґрунтах накопичує багато зеленої маси, 300-400 кг на сотку. Істотно підвищує родючість суглинних і супіщаних ґрунтів, цілком замінює гній, сприяє розкисленню ґрунтів.
| Люпин білий | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Бобовоцвіті (Fabales) |
| Родина: | Бобові (Fabaceae) |
| Рід: | Люпин (Lupinus) |
| Вид: | Люпин білий (L. albus) |
| Біноміальна назва | |
| Lupinus albus L., 1753 | |
Поширення
Поширений по всій Греції з островами, в Албанії, на о-вах Сицилія, Корсика, Сардинія, а також в Ізраїлі, Палестині, Західній Туреччині (європейська та західно-малоазіатська частина). Обробляється по всьому Середземномор'ю, а також у Єгипті, Судані, Ефіопії, Сирії, Центральній і Західній Європі, Тропічній і Південній Африці, Австралії, США і Південній Америці, у Росії, Україні і Білорусі. У Грузії донедавна існувала стародавня культура озимого грузинського екотипу білого люпину під місцевою назвою ханчколі. Легко дичавіє, особливо в Середземномор'ї.
Історія вирощування
Його батьківщина — країни Середземномор'я, так само як люпину жовтого (Lupinus luteus L.) та люпину вузьколистого (Lupinus angustifolius L.). Однак на відміну від цих видів білий люпин відомий в культурі більше 2 тис. років тому. Білий люпин був окультурений тисячоліття тому. Має велике біле з кремовим відтінком насіння і боби, що розтріскується. Для нього характерна наявність алкалоїдів (1-2% і більше), які надають люпину гіркий смак. У літературних пам'ятках білий люпин вперше згадується у грецького лікаря Гіппократа (460-364 р. до н.е.). У стародавньому Римі його насіння використовувалися в їжу і на корм худобі, а також як зелене добриво для поліпшення родючості ґрунту. Шляхом вимочування в морській або річковій воді люпин позбавлявся гіркоти. Пліній Старший в «Природничій історії» писав: «Люпин, розмочений в гарячій воді, йде в їжу і людині, волові ж, щоб бути ситим і зміцніти, достатньо щодня отримувати модій люпину» (1 модій - 8,7 л). Виведення безалкалоїдних форм перевело люпин в розряд цінних високобілкових кормових рослин. Сучасні кормові сорти люпину містять 0,05-0,07% при гранично допустимій нормі вмісту алкалоїдів 0,3%. Однак білий люпин за своєю природою дуже пізньостиглий вид, схильний до тривалого розгалуження, тривалому цвітінню у колишньому Радянському Союзі може стійко дозрівати тільки в умовах субтропіків Грузії.
Посилання
- Kurlovich B.S. (2002) Lupins. Geography, classification, genetic resources and breeding , St. Petersburg, “Intan”, 468p.
- Gladstones, J.S. 1974. Lupinus of the Mediterranean region and Africa. Bull. West. Austr. Depart. of Agr. 1974. N 26. 48 p.
- Gladstones, J.S. 1998. Distribution, Origin, Taxonomy, History and Importance. In: J.S. Gladstones et al. (eds.), Lupin as Crop Plants. Biology, Production and Utilization, 1-39.
- Zhukovsky, P.M. 1929. A contribution to the knowledge of genus Lupinus Tourn. Bull. Apll. Bot. Gen. Pl.-Breed., Leningrad-Moscow, XXI, I:16-294.
- Zohary, D. and Hopf, M. (2000) Domestication of plants in the Old World, third edition. Oxford: University Press.
- Classification for Kingdom Plantae Down to Species Lupinus albus L.
- pfaf.org
- Seed proteome reference maps at Lupin Protein Team