Лятуринська Оксана Михайлівна
Оксана Лятуринська | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Ім'я при народженні | Оксана Зінаїда Михайлівна Лятуринська | |||
Псевдо | Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна і О.Л. | |||
Народилася |
1 лютого 1902 хутір Ліски, нині у складі с.Хоми, Збаразький район, Тернопільська область | |||
Померла |
13 червня 1970 (68 років) м.Міннеаполіс, штат Міннесота, США ·рак легень | |||
Поховання | Цвинтар святого Андрія, Саут-Баунд-Брук | |||
Країна | Україна | |||
Національність | українка | |||
Діяльність | живопис, скульптура, поезія, громадський активізм | |||
Alma mater | Карлів університет | |||
Мова творів | українська | |||
Автограф | ||||
| ||||
Лятуринська Оксана Михайлівна у Вікісховищі |
Окса́на Зінаї́да Миха́йлівна Лятури́нська (чеськ. Oksana Ljaturynska, англ. Oksana Liaturynska; 1 лютого 1902, хутір Ліски, Волинь — 13 червня 1970, Міннеаполіс, штат Міннесота) — українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка.
Псевдоніми: Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна; криптонім: О. Л..
Життєпис
Оксана Зінаїда Лятуринська народилася 1 лютого 1902 на хуторі Ліски Старо-Олексинецької волости Кременецького повіту Волинської губернії Російської імперії (нині у складі села Хоми, Збаразький район, Тернопільська область, Україна). Поблизу розташовувався Вишнівець — звідси один з псевдонімів — Оксана Вишневецька. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.
Від початку 1920-х навчається в Крем'янецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно, тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.
При досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втекла з дому до родичів Кіщунів, що жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.
Не маючи дозволу на проживання 1924 року Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.
Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.
Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює пам'ятник полеглим воякам УГА в Пардубицях[1] (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.
Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з'являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941), присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана.
Життя в еміграції було складним, сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, 1927 року і під час Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку. В листі до Уласа Самчука у Рівне Оксана просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: Може ви маєте когось знайомого у Крем'янці, хто міг би вплинути на рішення «крайсгауптмана» і тим допоміг мені дістати тут візу? Духом я вже давно не в Празі — вию вовчицею на згарищі Лятуринщини.
Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совітами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там само, зазнавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи і поляки, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні залишилися родичі по лінії брата Федора (внуки — Галина та Леонід Лятуринські, правнуки — Тарас та Олеся Лятуринські), внуки-правнуки сестри Антоніни, внуки-правнуки брата Івана. У роки Другої світової війни Оксана пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб в Ашаффенбурзі в Німеччині, з 1949 на еміграції в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З'являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що включає також збірку «Веселка». Бере участь в діяльності Об'єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.
Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. У США вже не допомагав навіть слуховий апарат.
Турбують мисткиню й поетесу й інші болячки… Підірване здоров’я, матеріальні труднощі, важке вкорінення в емігрантський ґрунт, відсутність творчої атмосфери в місті нового поселення, розбиті мрії підірвали й психічний стан Оксани Лятуринської. В останні роки життя вона перебувала в стані пригнічення, в стані постійної тривоги, відмовлялася від лікарської допомоги. А коли погодилася звернутися до медиків – було вже запізно: важка й задавнена хвороба (рак легень) здійснила свою руйнівну справу.
Важко хвора мисткиня перебула квітень і травень 1970 в лікарні, але огляд і невелика пробна операція засвідчили безвихідність ситуації. Вона терпіла важкий біль і категорично відмовлялася приймати знеболюючі засоби. Померла в лікарні 13 червня 1970. Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у вишиванці, яку вона сама вишивала протягом багатьох років. Перед смертю вона висловилася проти «довгих панахид з ладаном», а тому сам похорон відбувся у формі короткої молитви над труною. |
||
— Тарас Балда, [2]. |
Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.
1983 року на кошти, зібрані організацією Союзу українок Канади, видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. У передмові до книги видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав: Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного.
2002 року на хуторі Хоми на честь 100-річчя з дня народження натхненнями літератора Гаврила Чернихівського, родини, допомогою громади Збаразького району та спілки письменників Тернопільщини був відкритий пам'ятник Оксані Лятуринській.
Творчість
Працювала маляром і скульптором, створила пам'ятник полеглим (1932), погруддя Т. Шевченка, С. Петлюри. Друкувалася у «Літературно-науковому віснику» («Віснику»), «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. У Празі вийшли її збірки «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941). У роки війни пережила загибель частини своїх творів. Друге видання «Княжої емалі» (1956) включало також збірку «Веселка». Для дітей видала збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів «Бедрик» (1956).
- Збірки:
- Гусла (1938)
- Княжа емаль (1941)
- Материнки (1946)
- Бедрик (1956)
- Ягілка (1971)
Примітки
- Братська могила стрільців УГА
- Тарас Балда. Лятуринська Оксана Михайлівна (1902–1970). Зчитано 26.03.2011
Література
- Анісімова Н. Міфологічні джерела поезії Оксани Лятуринської. Запоріжжя: Просвіта, 2005. — 172 с.
- Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
- Бойко Ю. Поезія Оксани Лятуринської // Вибране: У 4 т. — Мюнхен, 1971. Т. 1. С. 247—260.
- Бойчук Б., Рубчак Б. Оксана Лятуринська // Координати. Антологія сучасної української поезії на Заході. Нью-Йорк : Сучасність, 1969. — Т. 1.
- «Великодній передзвін». Писанки і поезії Оксани Лятуринської. — Торонто, 1986.
- Зайцев П. Рецензія на збірку О. Лятуринської «Гусла» // Ми. — 1939. — Ч. 4. — С. 107.
- Іщук-Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 263—272.
- Лавріненко Ю. Князівна, що обходить шатра // Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто : Видання Організації Українок Канади, 1983. — С. 717—723.
- Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто : Видання Організації Українок Канади, 1983. — 813 с.
- Лятуринська Оксана. Шляхи. Oksana Ljaturynska. Cesty. — Praha, 2008.
- Неврлий М. Празька поетична школа // Муза любові й боротьби: Українська поезія празької школи. — К. : Укр. письм., 1995. — С. 3–19.
- Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Самостійна Україна. − 1991. — Ч. 1 (438). — С. 43–49.
- Пеленська Оксана. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище у міжвоєнній Чехо-Словаччині. — Нью Йорк; Прага, 2005.
- Поетика Оксани Лятуринської : монографія / Т. П. Левчук. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 240 с. – ISBN 978-617-517-005-2
- Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
- Салига Т. Високе світло (статті про Ю. Дарагана, Є. Маланюка, О. Стефановича, Н. Лівицьку-Холодну, О. Лятуринську). — Львів : Каменяр, 1994. — 268 с.
- Січинський В. Оксана Лятуринська // Свобода. — 1955. — № 23.
- Січинський В. Погруддя Шевченка у виконанні О. Лятуринської // Шевченко: Річник УВАН. — Нью-Йорк, 1955. — С. 27–29.
- Слабошпицький М. Вундеркінд. Оксана Лятуринська // 25 поетів української діаспори. — К. : Ярославів Вал, 2006. — С. 240—265.
- Сліпушко О. Мистецький герб Оксани Лятуринської // Дніпро. — 1996. — № 11–12. — С. 98–104.
- Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
- Соловей О. Листи Юрія Шереха до Оксани Лятуринської // Сучасність. — 1998. — Ч. 10. — С. 117—138; Сучасність. — 1998. — Ч. 12. — С. 153—155.
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- Филипович О. Смерть поетки // Сучасність. — 1970. — № 9. — С. 44–47.
- Чернихівський Г., Чернихівська В. Оксана Лятуринська: Життя і творчість. — Кременець; Тернопіль : Малий видавничий дім, 2002. — 289 с.
- Korowytsky I. Oksana Liaturynska // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovyc. — Toronto : The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1061.
Посилання
- Оксана Лятуринська. Зібрані твори. Торонто: Видання Організації Українок Канади, відділ Торонто-місто, 1983. Pdf; DjVu
- Тарас Балда. Лятуринська Оксана Михайлівна (1902—1970) — короткий життєпис на Музейному просторі України
- Павло Лопата. Шкіц про Оксану Лятуринську
- Княгиня української духовності (до 105-річчя від дня народження Оксани Лятуринської). Рекомендаційно-бібліографічний посібник
- Монастирецький Л. С., Василюк В.Оксана Лятуринська в колі діячів українського зарубіжжя
- Світлана Кочерга. Образ писанки в поетичному світі Оксани Лятуринської
- Оксана Лятуринська. "Великодній передзвін: писанки та поезії": https://www.youtube.com/watch?v=YgJ9DZqYyTc
- Василюк В. Волинь у творчості Оксани Лятуринської та Олекси Стефановича: авторська модель образу Батьківщини
- Володимир Барагура. Оксана Лятуринська - дійсність та ілюзія
- «Празька школа»: Хрестоматія прозових творів / Упоряд., передм. і приміт. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004
- Твори Лятуринської Оксани
- Liaturynska, Oksana у Encyclopedia of Ukraine (англ.)