Лівадія (Крим)

Місцевість, у якій розташована Лівадія (у перекладі з грецької — луг), була заселена у далекому минулому. Про це свідчать виявлені тут залишки поселень епохи бронзової доби (3 тис. років до н. е.). Залишки великого гончарного комплексу, середньовічне поселення з храмом і могильником підтверджують, що тут жили люди в епоху середньовіччя. На скелі Хачла-Каяси в Ореанді збереглися руїни феодального замку X-XII ст.

У XVIII ст. на місці нинішньої Лівадії знаходилося невелике грецьке поселення Ай-Ян. У 1778 р. його жителі переселилися в Азовську губернію.

Після приєднання Криму до Росії частина земель на його Південному березі була роздана грекам Балаклавського батальйону, командир якого Ф. Ревеліотті скуповував у своїх підлеглих найкращі землі, у тому числі і Лівадію.

У 1834 р. він продав маєток польському магнату графу Л. Потоцькому (див. Потоцькі).

В кінці 30-х рр. XIX ст. новим власником Лівадії був закладений тут виноградник, площа якого в 1860 р. склала 19 десятин. Почалося виробництво вин, був побудований виноробницький підвал. У 1848 р. було одержано 2,5 тис. відер вина, 1853-му — 4 тисячі. Тоді ж в Лівадії побудували 2 панських будинки, церкву, житлові і господарські приміщення. На 40 десятині землі був розбитий парк з цінними породами субтропічних рослин (вічнозеленими миртами, лаврами, кедрами, пініями, магноліями, кримськими соснами), фонтанами і статуями роботи італійських майстрів; посаджений фруктовий сад, влаштована оранжерея, проведений водопровід.

У 1859 р. в Лівадії налічувалося 30 дворів, де проживало 140 чоловік.

У 1860 р. Лівадія була придбана царською сім'єю. Вже в 1862–1866 рр., під керівництвом придворного архітектора І.Монігетті, будинок Потоцкого перебудовується в палац. Крім того, зводиться Малий палац в східному стилі, дві церкви, удома для свити, службовців і робочих маєтку. Всього тут було побудовано або перебудовано близько 60 будинків. Їх зводили з місцевого каменя, інші матеріали доставлялися з різних міст країни і з-за кордону.

У 1863 р. в маєтку була споруджена нова система водопроводу, а для збереження запасів води — резервуар на 700 тис. відер.

З середини 70-х рр. XIX ст. на лівадійській метеостанції постійно велися спостереження за атмосферними явищами і за джерелами води.

На початку 90-х рр. XIX ст. установлена телефонний зв'язок між Лівадією і іншими кримськими маєтками.

Після споруди в Ялті урядової телефонної мережі, маєток було підключене до неї.

У 1869 в Лівадії створена молочна ферма. Були розширені фруктові сади, оранжереї, влаштовані парники, розбите місто. Лівадія стала літньою царською резиденцією.

З 1875 р. стороннім стали забороняти проїзд по шосе Ялта — Севастополь. А при Олександрі III стороннім був суворо заборонений в'їзд в Лівадію.

Починаючи з 1910 р., будівництво в Лівадії велося ще інтенсивніше. Був споруджений Великий палац. Тоді ж була оновлена вся господарсько-технічна база маєтку, побудовані електростанція, завод по виробництву льоду, гараж, зведений зимовий театр.

Напередодні першої світової війни в Лівадії налічувалося до 400 будівель, з них близько 100 житлових будинків.

З 1873 р. тут функціонувала лікарня, з 1868 — початкова школа.

У 1916 р. Лівадію відвідав Володимир Вернадський[2], який зупинявся на дачі Бакуніних «Гірська щілина».

Після жовтневого перевороту 1917 р. в Лівадію з Петрограду перемістилися установи міністерства землеробства поваленого Тимчасового уряду. Охорона маєтку покладалася на ескадрон татарського кінного полку.

У січні 1918 р. — в Лівадії встановлена радянська влада. В кінці січня колишній царський маєток був підпорядкований Головному комісаріату по управлінню національними маєтками в Криму. Декілька приміщень в Лівадії виділили фізико-математичному факультету Таврійського університету.

У листопаді 1920 р. на землях колишнього царського маєтку створений радгосп «Лівадія», а в кінці 1924 р. населений пункт Лівадія з лісом і парком був переданий курортному фонду.

У 1925 р. у Лівадійському палаці організовано санаторій для селян. Тут відпочивали Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка, Дмитро Загул, Василь Вражливий, Дем'ян Бєдний, Володимир Маяковський, Максим Горький.

У 1965 р. в Лівадії побудований будинок відпочинку «Прикордонник Півночі», санаторій «Чорномор'є».

Всього в Лівадії щорічно відпочивають понад 25 тис. чоловік.

У селищі: 7 магазинів, 3 ресторани, понад 10 барів. Є пошта, телеграф, міжміський переговорний пункт, відділення банку. Між Ялтою і Лівадією регулярно курсують автобуси. Медичне обслуговування здійснює Ялтинська міська лікарня, розташована в лісовій зоні селища. Працює загальноосвітня школа, школа-інтернат, дитячий комбінат.

• 3006 Лівадія — астероїд, названий на честь поселення.

• Я. В. Верменич. Лівадія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 198. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• А. П. Мамикін. Лівадія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.

• Смт. Лівадія // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Офіційна сторінка селища (сайт не функціонує 24/10/2009)
• Історія Лівадії (рос.)
• Погода в Лівадії
• стаття Лівадія — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)