Лінивець

Лінивець[1][2][3] (Bradypus) — єдиний рід неповнозубих ссавців у родині лінивцевих (Bradypodidae). Етимологія: дав.-гр. βραδύς — «повільно», дав.-гр. -πούς — «-ногий»[4].

?
Лінивець

лінивець виду Bradypus variegatus
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Чотириногі (Tetrapoda)
Амніоти (Amniota)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звіри (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Неповнозубі (Xenarthra)
Підряд: Folivora
Родина: Лінивцеві (Bradypodidae)
Gray, 1821
Рід: Лінивець (Bradypus)
Linnaeus, 1758
Bradypus tridactylus
Linnaeus, 1758
Види

Див текст

Посилання
Вікісховище: Bradypus
Віківиди: Bradypus
EOL: 15593
ITIS: 624874
NCBI: 9353
Fossilworks: 72263

Опис

Лінивці живляться майже виключно деревним листям, хоча можуть при нагоді з'їсти комаху або дрібну ящірку. Листя важко перетравлюються і має дуже низьку калорійність та поживну цінність. Для перетравлення рослинної клітковини лінивці використовують бактерій-симбіонтів, що входять до складу мікрофлори їхнього травного тракту. Перетравлювання займає близько місяця. У ситого лінивця ⅔ ваги тіла може припадати на їжу в шлунку.

Цікаво, що всі трипалі лінивці у природному середовищі існування живляться переважно листям та квітами цекропія, і тому утримувати їх у неволі достатньо важко.

Через низьку калорійність листя фізіологія та поведінка лінивців орієнтовані на жорстку економію енергії. Майже весь час лінивці проводять, висячи на гілці дерева спиною вниз. Від падіння з дерева їх рятують великі та гострі кігті. 15 годин на добу лінивці сплять. А навіть коли не сплять, то пересуваються дуже повільно і лише за необхідності (звідси назва). У лінивців довга шия, що дозволяє їм досягати листя, мінімально пересуваючись. Шия лінивців дуже рухлива та дозволяє повертати голову на 270 градусів, має 8 або 9 шийних хребців. Температура тіла активного лінивця становить 30 — 34 °C, а у спокої ще нижча. Лінивці дуже не люблять злазити з дерев, оскільки на землі вони дуже безпорадні. Крім того, це вимагає витрат енергії. Злазять вниз вони для відправлення природних потреб, які здійснюють лише раз на тиждень сечовий міхур у них величезний (чому вони не роблять це з дерев, точно не відомо); та іноді для переходу на інше дерево. Пологи часто відбуваються на дереві.

У разі необхідності лінивці непогано плавають. Їх швидкість у воді — близько 4 км/год.

З метою додаткової економії енергії лінивці часто збираються групами у розвилках гілок. Є припущення, що при цьому вони спаровуються.

Зір у лінивців поганий, зате вони здатні розрізняти кольори, що нетипово для інших ссавців.

У їх шерсті часто селиться метелик Вогнівка акацієва. Крім того, у шерсті багатьох видів лінивців живуть ціанобактерії, здатні до фотосинтезу, що додають лінивцям зеленкуватого відтінку і роблять їх менш помітними.

Через незвичайне положення тіла лінивців їх органи теж розташовані незвично. Печінка повернена до спини і не стикається з черевною стінкою, трахея згинається, тощо. Шерсть спрямована до хребта, на відміну від всіх інших ссавців.

Як у всіх неповнозубих, мозок лінивців містить дуже мало звивин, але добре розвинені нюхові області.

Лінивці можуть витримати падіння з великої висоти та важкі травми. Маленькі лінивці чіпляються не за дерева, а за шерсть матері. Іноді вони падають і при цьому можуть загинути, бо мати може і не полізти вниз за своїм дитинчам.

Лінивці не можуть ані захистити себе, ані втекти від хижаків. Проте лінивці зберігають чисельність завдяки захисному забарвленню та повільним рухам, що робить їх малопомітними. У деяких областях лінивці становлять ⅔ біомаси ссавців. Тільки один вид з п'яти, лінивець ошийниковий, оголошено зникаючим.

Лінивці зустрічаються у Центральній та Південній Америці. У минулому вони водилися і в Північній Америці, але були майже відразу винищені після приходу туди європейців.

Маса тіла лінивців різних видів варіює від 4 до 9 кг, а довжина тіла становить близько 60 сантиметрів. Родичами лінивців є броненосці та мурахоїди, також пов'язані з неповнозубими. Предками лінивців були гігантські лінивці, у тому числі мегатерії — величезні тварини розміром із слона або бика, що харчувалися, як і сучасні лінивці, листям дерев. Мегатерії вимерли 10 — 12 тисяч років тому і були сучасниками первісних людей.

Сучасних лінивців можна зустріти на Бразильському плоскогір'ї й у Патагонії разом з капібарами і тапірами.

Систематика

Bradypus variegatus у Коста-Риці

У минулому всіх лінивців — і трипалих, і двопалих, відносили до однієї родини, але потім було виділено дві родини і доведено, що лінивці цих двох родин не споріднені одні з одними. Подібність їхнього зовнішнього вигляду, фізіології та поведінки пов'язані з конвергентною адаптацією до способу життя на деревах.

Лінивці у культурі

У книгах

Перша частина книги «Хроніка Перу», (1553).

1553 року лінивець вперше згадується у літературі — у книзі «Хроніка Перу» Педро Сьєси де Леона:

Також у горах та заростях водяться дуже великі змії й інші тварини, нам не відомі, серед яких є такі, яких ми називаємо лінивці [pericos ligeros], чого варто лише побачити наскільки потворний його зовнішній вигляд і те, з якою млявістю та неповороткістю вони пересуваються.

— Сьєса де Леон, Педро. Хроніка Перу. Частина Перша. Глава VI.[5]

В анімаційних фільмах

  • Лінивець Сід є одним з головних героїв мультфільму «Льодовиковий період».
  • У мультфільмі Сімейка Крудс, у Малого є вихованець, антропоморфний лінивець Кушак.
  • У мультфільмі Зоотрополіс, працівники в управлінні дорожної служби — антропоморфні лінивці, там же працює лінивець Бліц, знайомий лиса Ніка.

Див. також

  • Істота з Панами

Примітки

  1. Раковський, І (гол. ред.). Українська загальна енцикльопедія. — Львів, Станіславів, Коломия : Рідна школа, 1930–1933. — Т. 2. — С. 497.
  2. Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 196.
  3. Харчук С., Загороднюк І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio.  2019. Вип. 17. С. 85–115. DOI:10.15407/gb.2019.17.085.
  4. Hayssen, V. Bradypus pygmaeus (Pilosa: Bradypodidae) // Mammalian Species.  2008. № 812. С. 1–4.
  5. Педро Сьеса де Леон. (24 липня 2008). Хроника Перу. Часть Первая. www.kuprienko.info (А. Скромницкий). Процитовано 12 листопада 2012.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.