Малий мажорний септакорд
Малий мажорний септакорд — септакорд, що складається з великої та двох малих терцій, що утворюється за допомогою додавання до мажорного тризвуку малої септими. У натуральному та гармонічному мажорі, а також у гармонічному мінорі малий мажорний септакорд будується на п'ятому, тобто домінантовому ступені, і тому зазвичай називається домінантсептакордом.
Натомість, в натуральному мінорі та мелодичному мажорі малий мажорний септакорд будується від сьомого ступеню, відтак він не є домінантсептакордом.
Домінантсептакорд в історії музики
Композитори епохи Відродження уявляли гармонію як послідовність інтервалів, а не акордів, «проте, певні дисонансні звучності свідчать про те, що домінантний септакорд зустрічався досить часто».[1]
Монтеверді (зазвичай вважається першим, хто використав акорд V7 без підготовки[2]) та інші композитори раннього бароко починають розглядати септакорд V ступеню як початок функціональної гармонії.
Нижче наведено уривок із «Lasciatemi Morire» Монтеверді, Lamento d'Arianna (1608). У ньому домінантний септакорд (червоним кольором) оброблений консервативно, «підготовлений і розв'язаний як затримання, що чітко вказує на його дисонансний статус».[1]
V7 постійно використовувався протягом класичного періоду з подібним трактуванням, що й у бароко. У період романтизму поступово впроваджується вільніше голосове ведення, що призвело до зменшення функціонального використання в періодипостромантизму та імпресіонізму, зокрема збільшилась кількість використовуваних дисонантних акордів домінантової функції (зокрема розширених), натомість використання малого мінорного — зменшилось. В академічній музиці XX століття або свідомо використовувалась функційна гармонія, або ж навпаки, функційної гармонії уникало, відповідно уникаючи й домінантсептакорди. Натомість джазу і [[Популярна музика|популярній музиці]b і надалі лишається властивою функціональна гармонія, зокрема й акорди V7.[1]
Уривок із «Мазурки фа мінор» Шопена (1849), соч. 68, No4, тт. 1–4 домінантсептакорди виділено червоним кольором: «септима до цього часу майже набула консонатного статусу».[1]
Обернення
Обернення Основний тон Функційне позначення Тональне позначення
Для тональності C-durСептакорд квінта (V ступінь) V7 G7 Квінтсекстакорд терція (VII) V65 G65 Терцквартакорд квінта (ІІ) V43 G43 Спекундакорд септима (IV) V2 G2
Початкові такти фортепіанної сонати Моцарта до, K545 містять домінантні септаккорди в оберненнях — терцкварт- і квінтсекстакорди:
Завершальна каденція цєї ж частини містить септакорд в основному вигляді:
У цьому уривку з першої частини струнного квартету op. 127 Бетховена септакорди в другому і третьому оберненнях створюють «величну і багату гармонію»[3] :
Малий мажорний на інших ступенях ладу
Малий мажорний септакорд може утворюватися і на інших ступенях ладу, якщо використовується альтерація. В цьому випадку септакорди дозволяють композитору модулювати в іншу тональність. Ця техніка надзвичайно поширена, особливо з класичного періоду, і приpвела до подальшого інноваційного використання домінантного септаккорду у функції подвійної домінанти (DD7, показано нижче), у ланцюгах домінантсептакордів (V7->V7->V7) і та використанні несправжніх домінантсептакордів (напр. #IV♭3♭565)
Розв'язання
Домінантсептакорд найчастіше розв'язується в тонічний тризвук, при цьому септимовий тон повинен вестися тільки вниз на велику (в мінорі) або малу (в мажорі) секунду, таким чином переходячи в терцієвий тон тризвуку. Решта голосів, які складають простий домінантовий тризвук, йдуть за правилами мелодичного з'єднання: бас стрибком на кварту вгору або квінту вниз переходить в тоніку, в неї ж розв'язуються терцієвий (ввідний) і квінтовий тони. Таким чином, тонічний тризвук виявляється неповним — з пропущеним квінтовим тоном), але з потроєним основним.
Якщо ввідний тон знаходиться в одному з середніх голосів, його можна вести ходом на терцію вниз, тоді тризвук виходить повним[4].
Зменшена квінта у складі септкорду розв'язується зі звуженням, а збільшена кварта (якщо септима знаходиться нижче за терцію, як у другому такті нижче) розв'язується з розширенням. Септима завжди розв'язується поступово вниз[5][6] а терція розв'язується вгору до тоніки[4], хоча в таких випадках основний тон акорду може знадобитися потроїти.[5]
Обернення домінантсептакорду також розв'язуються у тонічний тризвук за винятком секундакторду, який розв'язується у тонічний секстакорд:
Малий мажорний септакорд у блюзовій гармонії
У рок -та поп-музиці, що продовжують традиції блюзу, септакорди IV і V ступенів «майже завжди» є домінантсептаккордами (іноді з додатковими тонами), при цьому тонічний акорд найчастіше є мажорним тризвуком. Приклади: пісні «Rock Around the Clock» і «Fanny Mae» Бастера Брауна. Інколи у вигляді домінантсептакорду представлена також і тоніка, наприклад у піснях «Back in the USA» Чака Беррі та «Your Mama Don't Dance» Loggins і Messina.[8] Використовуваний здебільшого в перші 15 років ери рок-музики, тонічний малий мажорний септакорд звучить дещо «ретроспективно» (наприклад, «Roll With It» гурту Oasis) . В пісні «Rock and Roll Music» Чака Беррі малий мажорний септакорд використаний на усіх основних ступенях — I, IV та V.[9]
Несправжні септакорди
Домінантновий септакорд є енгармонічно рівним збільшеному квінтсекстакорду подвійної домінанти, відомого в західній теорії музики як «німецький акорд». Такий акорд інколи називають «несправжнім»[10] або «хибним» домінантсептакордом. Наприклад, септакорд A ♭ –C–E ♭ –F ♯ (яка зазвичай розв'язується в G) енгармонічно рівний септакорду A ♭ –C–E ♭ –G ♭ (яка зазвичай розв'язується в D ♭):
Примітки
- Benward & Saker (2003), vol. 1: p. 201.
- Goldman (1965), p. 39.
- Radcliffe, P. (1965, p. 99) Beethoven's String Quartets. London, Hutchinson.
- Benjamin, Horvit, and Nelson (2008). Techniques and Materials of Music, pp. 46–47. ISBN 0-495-50054-2.
- Benward & Saker (2003), vol. 1: pp. 202–204.
- Benward & Saker (2008), vol. 2: p. 343
- Allen Forte (1979). Tonal Harmony in Concept & Practice, p. 145. Third edition. ISBN 0-03-020756-8.
- Stephenson, Ken (2002). What to Listen for in Rock: A Stylistic Analysis, p. 82. ISBN 978-0-300-09239-4.
- Stephenson (2002), p. 75.
- М. Римський-Корсаков Практичний підручник гармонії / переклад Є. Дроб'язка.- Київ, 1948
Література
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
- М. Римський-Корсаков Практичний підручник гармонії / переклад Є. Дроб'язка.- Київ, 1948