Мате Залка

Ма́те За́лка (угор. Zalka Máté; справжнє ім'я Бела Франкль (угор. Frankl Béla); в СРСР Матвій Михайлович Залка; 23 квітня 1896, Матольч, Австро-Угорщина — 11 червня 1937, Уеска, Іспанія) — угорський письменник та революціонер, активний учасник громадянських воєн у Росії 1918–1921 та Іспанії 1936–1939 років. Кавалер ордену Червоного Прапора та республіканського ордену Звільнення Іспанії (посмертно).

Мате Залка
угор. Zalka Máté
Ім'я при народженні Бела Франкль
Прізвисько генерал Лукач
Народження 23 квітня 1896(1896-04-23)
Tunyogmatolcsd, Fehérgyarmat Districtd, Саболч-Сатмар-Береґ, Угорщина
Смерть 11 червня 1937(1937-06-11) (41 рік)
Уеска
Поховання
Керепеші : 
Країна  Угорщина
Приналежність Австро-Угорщина
СРСР
Друга Іспанська Республіка
Звання генерал
Командування 12-я інтербригада
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна у Росії
Польсько-радянська війна 1920
Громадянська війна в Іспанії
По відставці дипломатичний кур'єр,
письменник,
директор Театру Революції
Нагороди
 Мате Залка у Вікісховищі

Біографія

Мате Залка народився з ім'ям Бела Франкль в єврейській родині (його батько був трактирником)[1]. Закінчив комерційне училище, з початком Першої світової війни був призваний до австро-угорської армії, в чині молодшого офіцера воював в Італії та на Східному фронті. Був полонений російськими військами під Луцьком 1916 року[2]. Як й більшість інших австро-угорських військовополонених (Бела Кун, Ярослав Гашек), натхненний переворотом 1917 року в Російській імперії, захопився соціалістичними ідеями та приєднався до комуністичного руху (до забороненої Угорської комуністичної партії вступив заочно 1920 року). Воював на фронтах Громадянської війни в Росії, брав участь в селянських повстаннях в тилові Колчака, від 1919 року — боєць 18-тисячної Сибірської партизанської армії під командуванням Олександра Кравченка та Петра Щетінкіна.

Могила Залки в Будапешті

Після з'єднання партизан з головними силами Східного фронту Червоної Армії від 1920 року перебував на керівних посадах[2]. 1921–1923 років у складі військ ВНК брав участь в придушені повстань селянських військ Нестора Махна в Україні. Боровся з бандою Чорної Марусі на Полтавщині[3].

Після звільнення в запас протягом 1923—1928 років працював дипломатичним кур'єром, на господарській роботі, директором Театру Революції в Москві. Зайнятий в апараті ЦК ВКП(б) від початку 1928. Від кінця 1920-х років співпрацював у бюро Міжнародного об'єднання революційних письменників (МОРП). Від 1936 року під іменем генерала Лукача бився в охопленій громадянською війною Іспанії, командував 12-й Інтернаціональною бригадою, в боях поблизу Уески отримав поранення, яке виявилось смертельним. Був похований на півдні Іспанії, але пізніше його рештки було перепоховано на військовому цвинтарі в Будапешті.

Дружиною Мате Залки була Віра Іванівна Залка.

Походження псевдоніма

На псевдонім «Мате Залка» письменника надихнула назва містечка Матесалка, що розташоване неподалік його малої батьківщини.

Творчість

Творчість Мате Залки була присвячена переважно військовій тематиці. Його перше опубліковане оповідання «Ходя» (1924) було присвячено Громадянській війні в Росії; ця ж тема фігурує в наступних творах Мате Залки («Кавалерійський рейд» (1929; «Яблука» (1934)). Головним мотивом усієї творчості лишається «інтернаціональне братерство». Безґлуздості та несправедливості «імперіалістичної» Першої світової війни присвячено найвідоміший твір Залки — роман «Добердо» (1937), закінчений перед загибеллю. Писав угорською та російською мовами.

Нагороди

Пам'ять
  • На честь Мате Залки названо вулиці в різних містах та країнах: в Росії вулиця Мате Залки є в містах Красноярськ, Хабаровськ та Чебоксари; в Казахстані ім'я Мате Залки носила вулиця в Алмати, пізніше її перейменували на вулицю імені Утеген-батира.
  • В Москві на будинкові № 10 по Новій Басманній вулиці, де Мате Залка проживав від 1921 по 1925 роки, встановлено меморіальну дошку[5]. Меморіальна дошка також встановлена в Чебоксарах на будівлі, де 1933 року на з'їзді ударників-шляховиків Чувашської АРСР виступав М. Залка.
  • Пам'яті Мате Залки присвячено вірш Костянтина Симонова «Генерал» (1937). «Генерал Лукач» (Мате Залка) неодноразово згадується в романі Ернеста Гемінґвея «По кому подзвін» (1940).
  • Зображений на угорській поштовій марці 1961 року.

Бібліографія
  • Постовой Иванов. М.-Л., ГИЗ, 1928 . −128 с.
  • Ходя. М.-Л., ЗИФ, 1928. — 238 с.
  • Военная почта. М., «Федерация», 1929. — 228 с., 4 000 экз.
  • Повесть о вечном мире. М., «Московский рабочий», 1929.- 176 с.
  • Роман «Добердо». Гослитиздат, 1937. — 35 000 экз. — посвящен событиям Первой мировой войны.

Примітки
  1. Janet Perez, Wendell Aycock «The Spanish Civil War in Literature», стр. 82
  2. Советская военная энциклопедия. — Т. 3. — С. 384.
  3. Степаненко, Микола (2013). Літературно-мистецька Полтавщина (укр.). Гадяч: Гадяч. с. 69–70. ISBN 978-617-567-058-3.
  4. ПРИКАЗ РЕВОЛЮЦИОННОГО ВОЕННОГО СОВЕТА СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК по личному составу армии № 101. 23 февраля 1928 года. Москва. — М: Центральная Типография НКВМ, 1928. — С. 11. — 36 с. — 430 экз.
  5. Фотография мемориальной доски Мате Залке в Москве, ул. Н. Басманная, 10

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.