Мемет Ніязі

Мехмет Ніязі
Memet Niyaziy
Народився січень або лютий 1878
с. Ашчилар, Північна Добруджа
Помер 20 листопада 1931
Меджидія, Румунія
·туберкульоз
Країна  Османська імперія
 Королівство Румунія
Національність румунсько-кримськотатарського походження
Діяльність редактор газети, поет, журналіст, шкільний учитель
Знання мов Кримськотатарська
Конфесія іслам

Мемет Ніязі (крим. Memet Niyaziy; січень або лютий 1878 – 20 листопада 1931) – кримськотатарський поет, журналіст, шкільний учитель, вчений і активіст кримськотатарської діаспори Румунії.

Провів більшу частину свого життя в Російській імперії та Криму. Більша частина його робіт написана кримськотатарською та османською мовами. Ніязі приписують велику роль в підтримці зв'язку між кримськотатарською діаспорою та країною їх походження. Найбільш відомий своїми ліричними творами, які зображують Крим («Зелений острів» і «Зелена Батьківщина»).

Біографія

Народився в мусульманській сім'ї кримських мухаджирів в селі Ашчилар, Північна Добруджа. Він був другою дитиною у родині Ісмаїла і Азізе, двох грамотних селян і підданих Османської імперії[1]. Народження Ніязі співпало з Російсько-турецькою війною 1877-1878 років, яка завершилася приєднанням регіону до Королівства Румунія. У дитинстві він познайомився з кримськотатарською літературою і фольклором, османської мови його навчив батько. У рідному селі він закінчив початкову школу. Ймовірно, в підлітковому віці він вперше почав створювати свої серії літературних творів, які, як зазначалося, спиралися на елементи османської лексики[2].

У 1889 році сім'я покинула Румунію і переїхала в османську столицю Стамбул, де Мемет вчився в звичайній школі. У наступні роки на нього вплинули твори Намика Кемаля і Абдулли Хаміта. Він також досконало вивчив французьку, арабську і перську мови. У 1898 і 1899 роках Мемет намагався влаштуватися в російському Криму і почати кар'єру шкільного вчителя, але був висланий урядом в обох випадках[2].

Після смерті батька в 1904 році, Ніязі повернувся до Румунії і приєднався до кримськотатарської громади Констанца. Він одружився з Шефіка Абдулакім (також відомою як Сафіє); вона була молодшою сестрою Казима Абдулакіма (офіцера Румунської армії і героя Першої світової війни) і політика Селіма Абдулакіма. У пари було чотири дочки і двоє синів (двоє дітей померли в підлітковому віці)[2].

Ніязі був призначений учителем у місцевій кримськотатарській школі в 1906 році, читав лекції з османської історії, викладав османську мову, поезію і прозу, перську літературу і калам. Між 1910 і 1914 роками він служив директором цього навчального закладу. Після 1916 року поселився в місті Меджидія, коли був призначений деканом факультету ісламської теології. У 1909 році Ніязі почав редагування журналу Dobruca (Добруджа), який видавався в Стамбулі видавництвом Kader (Кадер). Там він почав публікувати свої короткі твори такі як Teşvik (Заохочення), Mektep ve Aile (Школа та родина) та Işık (Світло), у співавторстві з Джєвдєтом Кемалом [1][2].

На початку 1918 року, після того як Курултай проголосив Кримську Народну Республіку, Ніязі переїхав до Сімферополя, де він приєднався до кримськотатарських активістів, редагував газету Haq Ses (Голос права) і деякий час працював в Кримському міністерстві освіти. Коли Червона армія увійшла в Крим, він переховувався в Румунії[2]. З цього моменту Мемет Ніязі зосередився на літературній діяльності, почався найбільш багатий на твори етап в його літературній кар'єрі. Він публікував свої твори на кримськотатарській мові (арабський алфавіт). Як лідер громади, він впливав на нову хвилю кримських біженців, які шукали натхнення в політиці прометеїзму Другої Польської Республіки [1].

Останні роки життя та смерть

Свої останні роки провів у смутку від смерті дружини Шефіки. Страждаючи від туберкульозу, Ніязі помер в результаті хвороби. Він був похований в Меджидії, з церемонією, яка привернула велику юрбу його шанувальників [2].

Його великомасштабна могила, як стверджують, стала першою сучасною, на яку нанесена тамга, що міститься на прапорі Кримського Ханства. Місце поховання Мемета Ніязі стало точкою об'єднання усієї кримськотатарської громади [1].

Джерела
  1. Brian Glyn Williams, The Crimean Tatars, Brill Publishers, Leiden, 2001, p.283-286
  2. Romanian) Agi-Amet Gemal, "Mehmet Niyazi", in Dicţionarul personalităţilor turco-tătare Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine., hosted by Tatar.ro
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.