Метлін Микола Федорович

Перші три свої мічманські кампанії Метлін ходив на шлюпах «Діана» і «Камчатка» в Фінській і Ботнічній затоках Балтійського моря. В січні 1826 року був відряджений до Морського гвардійського екіпажу, де на новий 1827 рік отримав звання лейтенант[3]. У 1826–1827 роках на лінійному кораблі «Цар Костянтин» в складі загону контр-адмірала Ф. Ф. Беллінсгаузена здійснив похід в Середземне море з заходом у французький порт Тулон. Надалі Микола Федорович продовжував службу в Гвардійському екіпажі і весь 1828 крейсирував на «Діані» в Балтійському морі[1].

З 1829 року почалася двадцятисемирічна служба Метліна на Чорному морі: 27 лютого (11 березня) 1829 року наказом по Морському відомству він був переведений на Чорноморський флот[3]. На той час Росія вела війну з Туреччиною, і молодий офіцер відразу потрапив на театр воєнних дій — спочатку на кораблі «Норд-Адлер», а потім на «Чесмі» крейсирував біля берегів Анатолії і Румелії, відзначився у битві за фортецю Мідія. Після закінчення бойових дій у 1830 році Миколу Метліна призначили командиром шхуни «Гонець»[3].

В 1831 році, командуючи 12-гарматним люгером «Широкий», Метлін, брав участь у битві з ідріотами в Монастирській бухті біля острова Ідра. Влітку 1832 року разом з бригом «Телемак» він провів бомбардування фортеці Парос. У 1833 році, командуючи «Телемаком», в складі ескадри контр-адмірала М. П. Лазарєва Метлін брав участь у наданні збройної допомоги турецькому уряду в боротьбі з повсталим намісником у Єгипті[1]. У березні 1836 року Микола Федорович отримав військове звання капітан-лейтенант.

Починаючи з 1838 року, протягом одинадцяти років, командуючи різними суднами, щорічно знаходився у бойовому крейсерстві біля берегів Абхазії, де російська армія воювала з тубільцями, неодноразово брав участь у висадках на кавказьке узбережжя, очолював десантні загони. Відзначився при висадці десанту і захопленні Туапсе. Бриг «Фемістокл», яким командував Метлін, під час шторму розбився, а екіпаж, що висадився на берег, зазнав нападу горців. Метлин «проявив відмінну рішучість, самовідданість і хоробрість»[4]. Восени 1838 року він стає капітаном 2-го рангу і призначається начальником штабу ескадри віце-адмірала Лазарева. У 1840 році він отримав чин капітана 1-го рангу, а в грудні 1849-го — контр-адмірала[5].

Проявив себе як хороший адміністратор і організатор. Був особливо відомий на Чорноморському флоті своїми судновими розкладами. Завдяки своїй непідкупності і чесності був призначений у 1851 році обер-інтендантом Чорноморського флоту і портів, яку займав майже весь час Севастопольської кампанії. Його енергії Чорноморський флот зобов'язаний станом матеріальної частини, а також тим, що продовольства, запасів та матеріалів вистачило на одинадцятимісячну облогу міста[1].

У квітні 1855 приведений у віце-адмірали[1]. У вересні 1855-го очолив залишки Чорноморського флоту, будучи призначеним завідувачем Морською частиною в Миколаєві і Миколаївським і Севастопольським військовим губернатором[6]. На цій посаді йому були також підпорядковані Дунайська флотилія і інтендантська частина флоту[7]. В січні 1856 року, здавши обов'язки військового губернатора і завідувача Морською частиною віце-адміралу О. І. Панфілову, Метлін вибув до Петербурга[8].

В серпні того ж року він був призначений членом Адміралтейств-ради, а в лютому 1857-го Морським міністром. Восени йому присвоєне звання адмірала. За часів міністра Метліна, Морським міністерством була розроблена 20-річна програма будівництва парового флоту[8]. Через три роки він залишив пост міністра і став членом Державної ради імперії[9].

Помер Микола Федорович Метлін у віці 80 років 15 (27) листопада 1884 року[10].